Радянський cоціалізм VS Американський капіталізм: хто переміг?

Дискусії стосовно того, хто кого перемагав, тривають і дотепер. При цьому обидві сторони розглядіють давні події специфічно: одні звертають увагу на дефіцит товарів народного вжитку, інші говорять про досягнення у ВПК (військово-промисловому комплексі), космічній галузі та навіть електроніці, закриваючи очі на тотальну неефективність економіки.

В результаті в обох сторін складається хибне враження про радянську систему. Для прорадянськи налаштованих громадян дефіцит списують на “прорахунки”, хоча це геть не банальні прорахунки, про що Ви могли дізнатись з цієї статті:

Чому СРСР не міг впроваджувати інновації? https://konkretyka.net/taxes-history-ukr/chomu-srsr-ne-mig-vprovadzhuvaty-innovacziyi.html

Проамериканськи налаштовані громадяни, своєю чергою, спираючись на дефіцити, ігнорують науковий потенціал, який через обставини був змушений розвиватись лише у напрямі ВПК, про що поговоримо далі.

Тому в цій статті знайдімо відповіді на такі питання:

1. Чи підірвав капіталізм економіку СРСР? І яка роль в цьому відійшла ВПК?

2. Чи міг СРСР наздогнати американську економіку?

Чи підірвав капіталізм економіку СРСР, або тіньова гра ВПК.

Сьогодні популяризують ідеї, ніби капіталізм подолав комуністичну систему чи впроваджені елементи ринку розвалили економіку СРСР. Якщо перше відверто вступає у розбіжність із реальністю, то друге надмірно позитивно дивиться на планову економіку як таку.

З минулих статей циклу з економіки СРСР Ви могли спостерігати рівень суперечностей всередині системи, які були не спровоковані зовні, а породжені нею самою. Саме накопичення цих складних дисбалансів призвело до руйнівних наслідків. Простими словами, не варто шукати легких пояснень радянського краху у конспірології чи історій фан-бази президента Рейгана, який ледве не “власноруч” переміг “імперію зла”.

Тому давайте ще раз згадаємо одну з важливих причин краху — тобто тотальний дисбаланс економіки на користь ВПК та армії. Проте на цей дисбаланс варто дивитись не в контексті провокацій США на доозброєння та гонитву, бо вже наприкінці 60-х було зрозуміло, що дві країни радше знищать планету, ніж розв’яжуть повноцінну війну на виснаження. Саме це лягло в основу укладення перших договорів про обмеження наступальної зброї, зокрема ОСО-І (рос.: ОСВ-І), який став наслідком переговорів в Гельсінкі 1969 року.

Причиною стимулювання ВПК в СРСР були історично сформовані сильні позиції силового блоку, який мав безапеляційний пріоритет у розподілі ресурсів та величезний вплив на КПРС. Він часто втручався в усі державні процеси та навіть у зовнішню політику, що ми можемо побачити з розгортання ракет середньої дальності SS-20 всупереч міжнародним домовленостям та за відсутності реальної необхідності:

СРСР, не маючи стратегічної необхідності, почав їх виробляти та розміщувати у вже заспокоєній Європі [1].

Примітка: Багато російських та радянських дослідників покладають відповідальність за це на панівну еліту, але майже всі процеси оборонки контролювало Міністерство оборони, яке було найбільшим лобі.

Суть полягала в тому, що до розгортання нової ракети між СРСР та Європою було досягнуто низки домовленостей про зниження напруги. Однак, коли Європі здавалось, що ну-от, нарешті дійшли згоди, СРСР розгортає нові ракети, бо військові її розробили (на додачу, отримали ресурси на її випуск) — отож, “треба” пускати в діло. Таким чином, дії військових спровокували нову кризу довіри, в якій СРСР виглядав агресором, бо порушив домовленості.

Сюди можна ще додати причини створення корабля «Буран» — геніальне рішення, яке перевершило американські Спейс-Шатли, але навіть воно мало за собою військовий інтерес (вся космічна програма розвивалася за участі Міноборони та згідно з його інтересами):

Багаторазова космічна система «Енергія-Буран» була створена на вимогу “замовників” з метою:

– комплексної протидії заходам ймовірного противника з розширення використання космічного простору у військових цілях;

– рішення цільових завдань в інтересах оборони, народного господарства та науки;

– проведення військово-прикладних досліджень та експериментів задля створення великих космічних систем з використанням зброї на відомих і нових фізичних принципах;

– виведення на орбіти, обслуговування на них та повернення на Землю космічних апаратів, космонавтів та вантажів [2].

Примітка: Ніякої логіки у створенні такої дорогої системи у відповідь на закиди США не було. Простими словами, система сама собі створювала виклики, тож «Буран» виглядав радше примхою Міноборони та КБ, ніж необхідністю для всього СРСР.

Над програмою «Буран» за різними оцінками працювало до 1 млн людей (дані Роскосмосу):

На систему «Енергія-Буран» працювало понад 2,5 млн людей по всій країні, причому понад мільйон з них безпосередньо були зайняті її створенням. Станом на початок 1992 р. загальні прямі витрати на програму склали 16,4 млрд рублів [3].

Це ще раз підкреслює аргумент минулої статті, де Роберт Ален [4] та низка інших дослідників наголошували, що ВПК в силу своєї позиції в системі (ЗП, елітарність тощо) переманював кращі кадри та ресурси [5]. Відповідно, відомі фракційні ігри в СРСР зіграли ключову роль у перекосі в бік ВПК. Загалом, якщо навіть поверхнево дивитись на масштаби Збройних сил СРСР, то вони говорять або про переоцінку сил НАТО у можливій війні, що малоймовірно, або про свідому примху керівництва. Я навіть не згадуватиму роль ВПК в політиці СРСР, бо достатньо звернути увагу на переворот Брежнєва, де Міноборони зіграло вирішальну роль.

Така поведінка ВПК бюрократії не є дивною, бо ще економіст Вільям Нісканен у своїй моделі бюрократії припускав, що вона так чи інакше намагається розширити свої бюджети чи взаємодіяти з політикумом у своїх інтересах. Проте якщо постулат «бюрократи завжди збільшують свої бюджети» піддається критиці, то от його дані щодо окремих державних програм дають змогу по іншому подивитись на проблематику радянських інституцій (далі дані стосовно економіки США):

– загальні реальні витрати на оборону виросли на 60% без значного зростання рівня готовності чи витривалості збройних сил (Niskanen, 1988);

– реальні витрати на одного учня в державних початкових та середніх школах зросли на 40%, не призвівши до зростання показників числа тих, хто закінчив середню школу, чи зростання успішності учнів;

– реальні витрати на людину у медицині зросли на 60%, не здійснивши значного впливу на середні показники здоров’я населення [6].

Примітка: Підкреслю, що кожну таку статистичну довідку варто сприймати обережно, бо окрім цифр ми маємо ще й інші фактори: умови та час. Проте самі роботи Нісканена показують, що проблематика державного управління не залежить від системи та присутня усюди — відрізняється лише ступінь ризиків.

Для нас цей приклад демонструє, що збільшення витрат без прив’язки до конкретних показників призводить до того, що бюрократія може зловживати своїм положенням, вимагаючи більші бюджети. Умовно, ризики стосовно НАТО роздмухували, а часто і взагалі були спотворені, що чудово можна побачити з програми «Буран», яку готували до «зоряних війн», хоча в СРСР на той момент вже були більш ефективні способи протистояти у космосі. ВПК створював продукт, спираючись на власні потреби та бачення, без прив’язки до економіки чи її потреб. Щобільше, масштаб індустрій ВПК був настільки величезний, що фактично був незалежним.

Створення такого монстра як ВПК було спровоковано як банальним спотворенням інформації (перебільшення ризиків або показників), так і нездатністю планової системи контролювати все. Тому економіст Янош Корнан зазначив:

Механізм прямого бюрократичного управління міг би працювати непогано, якби доступна інформація про фактичний стан справ була бездоганна, прогнози точні, а кожен наказ був би непохитний і виконувався бездоганно. У реальному житті інформація не бездоганна і неточна, а прогнозам властивий дуже високий ступінь невизначеності. До того ж ті, хто віддає накази, та хто їм підкоряється — живі, здатні помилятися люди, а не деталі годинникового механізму. Проблеми описаного в параграфах 7.2 і 7.3 механізму виникають, головним чином, з мотивацій і конфліктів задіяних в ньому людей, а також зі спотворень в процесі збору та використання інформації [7].

Спотворення інформації, про яке також писав Ханін в контексті конкретних економічних даних, шириться також і на інші процеси в економіці. Безвільність КПРС та всесилля ВПК призводили до того, що останнє витискало всі соки, перетворивши стратегічний орган Держплан на виконавця своїх забаганок, про що я згадував в цій статті:

Директивне планування СРСР. Що пішло не так? https://konkretyka.net/taxes-history-ukr/dyrektyvne-planuvannya-srsr-shho-pishlo-ne-tak.html

На фоні цього, а це лише частина загальної проблеми планової системи, говорити про якусь роль Рейгана чи взагалі США немає сенсу. Звісно, не було б США — не було б необхідності взагалі робити ставку на ВПК, але не факт, що бюрократична система, яка породжує спотворення економічної інформації, не знайшла б собі іншого ворога.

Якщо повернутися до постаті власне Рейгана, то якусь особливу роль йому активно приписують через його харизму, завдяки якій він поставав в образі гросмейстера міжнародної політики та навіть економіки. Хоча при цьому він був доволі неоднозначним:

Під час президентської кампанії 1980 Рейган послався на заклопотаність у відповідь на занепокоєний лист Федерації Американських Науковців, в якому говорилося, що її члени «серйозно стурбовані» тим, що він, як повідомляється, ухвалював рішення, засновані на астрологічних порадах [8].

Примітка: Є ще спомини самого Рейгана, його характеристика як «друга» одного астролога та спомини самої астрологині, яка консультувала подружжя Рейганів. Звісно, це не доводить факт, що він ухвалював рішення, спираючись на астрологію, але зазначає, що міг з’явитись місцевий Распутін.

Я не приділятиму увагу ролі астрологів в житті сім’ї Рейганів — лише повторю, що крах радянської системи був наслідком її деградації, а не особливої ролі США. На сьогодні є значна кількість робіт, від Грегорі, Ханіна, Алена, Корнана до сучасника Сафронова, які так чи інакше виводять саме помилки планової системи, які погіршили її регулювання і, як наслідок, стабільність. Це не означає, що, якби цих помилок не було, план зміг би бути ефективнішим за ринок — це просто означає, що криза СРСР була спровокована внутрішніми факторами та в першу чергу — егоїзмом бюрократії.

Тож не дивно, що навіть у банальній згадці протистояння систем нобелівський лауреат з економіки Джозеф Стігліц зазначає:

Це не ринковий капіталізм продемонстрував свою перевагу, а комуністична система зазнала провалу. Коли США боролися з комуністичною системою за серця та уми людей у всьому світі, нам потрібно було показувати, що наша економіка забезпечує блага для всіх. Після розвалу Радянського Союзу змагатися стало ні з ким і система втратила інтерес до забезпечення благами всіх [9].

Чи наздоганяв СРСР у темпах розвитку США?

Повторивши тезу про роль ВПК у краху СРСР, тепер можемо оцінити власне змагання капіталізму та комунізму. При цьому я візьму дані за 60-ті, коли дисбалансів було менше (попри наявні значні зміни з 50-х та середини 60-х).

Може виникнути питання причинності порівняння СРСР та США і відповідь буде дуже проста — це змагання показників проголосив М. С. Хрущов, а КПРС закріпила його у своїй програмі:

Тепер доступні всі можливості для швидкого підйому добробуту всього населення: робітників, селян, інтелігенції. КПРС ставить завдання всесвітньо-історичного значення — забезпечити в Радянському Союзі найвищий рівень добробуту у порівнянні з будь-якою країною капіталізму [10].

Ця цитата є надзвичайно важливою, бо конкретизує параметри, завдяки яким ми тепер можемо порівняти, яка система краще забезпечувала своїх громадян. Звісно, в ній переважає популізм, але якщо прослідкувати діяльність М. С. Хрущова, то може здатись, що він дійсно в це вірив.

На захист СРСР можна назвати лише один фактор, а саме — катастрофічні втрати у Другій Світовій війні. Однак це не позбавляє значущості результатів, бо деякі показники цього двобою були вкрай провальні для СРСР (особливо темпи зростання продуктивності праці). Відповідно, фактор війни зіграв значну роль, але деякі параметри показують саме проблеми системи. Статистичні дані я братиму зі звіту Держплану, який був доступний лише для «службового користування», тобто мав закритий характер.

Звісно, якщо поверхнево дивитись на ці дані, може здатись, що СРСР наздоганяв:

Важливо: Звіт можна скачати в «Додатковій літературі», його назва: «Современное состояние экономического соревнования СССР и США 1967 год» [11].

Однак набагато важливіше звертати увагу не на показники “Національного доходу”, а на деталі, яких, до речі, в цьому звіті надзвичайно багато, і вони показують зовсім іншу картину. Цікаво, що багато проблем для СРСР були очевидні, але він їх так і не виправив, або був нездатний виправити.

Продуктивність праці. Параметр, який показує скільки продуктів вироблено на одиницю часу одним працівником. Він надзвичайно залежить від науково-технічного прогресу. Простими словами, чим технологічніша Ваша економіка, тим вищий цей параметр.

Коментар Держплану: В період 1951-1960 років СРСР мав подвійну перевагу перед США за темпами зростання продуктивності праці. За останні 5 років такої переваги СРСР не має. Зменшення темпів зростання продуктивності праці в промисловості СРСР та США виникло в результаті зниження її в СРСР та зростання в США [12].

Причини: Мова йде в першу чергу про технічний рівень виробництва і його недостатньо швидкий підйом в СРСР. У 60-х СРСР зіштовхнувся зі сповільненням технологізації виробництва, бо власного повноцінного верстатобудування для цивільних індустрій так і не напрацювали. На додачу, почався ще глибший зсув економіки до ВПК.

Ефективність використання ресурсів. Тут важливий момент, бо покращена науково-технічна база, як правило, допомагає зменшувати витрати ресурсів, тому аргумент, що СРСР був суперресурсною наддержавою не діє.

Коментар Держплану: З однієї тонни сировини СРСР виготовляє менше готових виробів, ніж США (Прим.: Далі перелічують індустрії та виробничі бази, де США ефективніші) [13].

Науково-технічний прогрес. Тут відіграє роль кількість нових винаходів, патентів та результатів діяльності наукових працівників. Фактично, ця частина демонструє шок-контент, бо Держплан знав про провали системи, але так і не зміг нічого вдіяти.

Коментар Держплану: Попри те, що СРСР має більшу кількість наукових робітників та інженерів, ніж США, за кількістю зареєстрованих винаходів поступається США в 4 рази [14].

Пояснення від Держплану: Наукові робітники в СРСР зосереджені головним чином в спеціальних науково-дослідних інститутах, не маючи відповідної виробничої бази. На промислових виробництвах СРСР зайнято 2% наукових робітників, в США – 57%.

Примітка: Жах в тому, що далі Держплан зазначає, що й матеріальне забезпечення в США вище, а також визнає диспропорцію наукової спільноти між цивільними та військовими індустріями. Простими словами, перераховує рівно все те, що так і не було виправлено до 1991 року.

Забезпечення населення товарами довгострокового користування. Як правило тут мова йде про побутову техніку тощо:

Примітка: Зверніть увагу на споживання картоплі — це свідчить про дефіцит доступу до кращої білкової їжі [15]. Завжди при зростанні добробуту кількість споживання картоплі знижується.

Звісно, в самому повідомленні Держплану все було не так погано й СРСР дійсно скорочував відставання у деяких індустріях (не технологічних). До того ж варто звернути увагу, що СРСР будував майже все з нуля, більшість технологічних індустрій були створені на порожньому місці.

Щоправда, прогрес міг би бути набагато значнішим, якби система не знищувала або не віддаляла справжніх новаторів, зокрема, як то було з Сікорським, Лосєвим, Китовим та іншими, коли їх або викидали з країни, або відсторонювали від роботи. Простими словами, радянська машина сама ускладнювала собі життя і часто, досягаючи навіть передових позицій в науці, як це було з мікроелектронікою у 60-ті, відкочується назад.

Висновок. Коли Хрущов проголосив змагання зі США, наступного ж дня він їх програв, бо неможливо змагатись, коли ти сам зв’язуєш собі руки. Планова система, заснована на директивах, потребує регулювання всіх процесів — починаючи від створення технології до її поширення. В ринку, коли створюється нова технологія, її впровадження йде “автоматично” на основі вигод: якщо на ній можна заробити, знайдуться компанії та люди, хто впровадять її в виробництво. В СРСР у компаній не було стимулу шукати нові технології, бо план вимагав кількісного результату, а не якісного стосовно товару чи ефективного стосовно ресурсів.

З усім тим, головний внесок у занепад СРСР зробила його власна бюрократія, яка була зайнята марнотратством на програми, які не приносили економіці нічого. Уся величність «Бурану», яким свого часу захоплювався і я, просто губиться на фоні того, скільки було витрачено сил на бездумне досягнення в умовах величезних проблем у народному господарстві. Щобільше, сьогоднішній літак «Мрія», який є “гордістю” України, є наслідком марнотратства радянського ВПК, які створили його спеціально під програму «Енергія-Буран». Символічно, що технологічне досягнення, створене під пусті цілі, стало нашим символом технологій…

Михайло Сергійович Горбачов. Перебудова: https://konkretyka.net/taxes-history-ukr/myhajlo-sergijovych-gorbachov-perebudova.html

Що таке індикативний план: https://konkretyka.net/economical-miracle-ukr/indykatyvne-planuvannya-v-koreyi-metody-paka-chon-hi.html

Джерела:

1. C. Караганов. Как не попасть в новою ловушку. 2016.

2. Б. И. Губанов. Тримуф и трагедия «Энергии». Том 3. 1999. Раздел: Наш ответ на вызов.

3. https://www.roscosmos.ru/25732/

4. Роберт. С. Ален. От фермы к фабрике. С. 277

5. П. Грегори. Ю. Ольсевич. Плановая система в ретроспективе. 2000. C. 61

Примітка: Ще одне підтвердження перекосу в сторону ВПК.

6. Вильям Нисканен. Пересмотр. С.555

Примітка: Узято з книги W.A. Niskanen. Bureaucracy and Public Economics. 2 ed. 1996. P. 269-283

7. Янош Корнан. Социалистическая система. 1992. С.144