Друк грошей у більшості людей асоціюється з інфляцією, одна з причин такого підходу, це історія 90-х в Україні та загальний фон, який нагнітають ЗМІ та різні спільноти. На практиці, ті хто вмикає паніку, просто не звертають увагу на фактори та дослідження, які публікує наука. В цій статті спробуємо знайти відповідь в практичних прикладах, коли емісія є правильним рішенням…
Важлива стаття про те, як з’являються гроші в українській економіці: https://konkretyka.net/ukraine/yak-zyavlyayutsya-groshi-v-ukrayinskij-ekonomiczi.html
Примітка для австрійської школи: Ідеологи австрійської школи не поділяють тих ідей, які зазначені в цій статті. Окрім Мілтона Фрідмана, робота якого формально заклала основи для нових підходів в монетарній політиці.
Як визначити кількість грошей в економіці?
Головним параметром, який відслідковує кількість грошей в економіці є грошова маса. Фактично це є головний індикатор, який показує всі гроші у всіх формах, які є в економіці (готівкові та особливо безготівкові кошти, яких понад 80-90%). Відповідно, коли економіка зростає грошова маса також зростає, коли економіка сповільнюється – може падати або стагнувати. Причина такої поведінки грошової маси досить проста:
- банківський кредит в момент видачі створює нові гроші, тобто збільшує грошову масу, а коли кредит повертається, то на цю сумму грошова маса зменшується. Під час стабільної ситуації, банки видають більше кредитів ніж їм повертають (наприклад, деякі компанії перекредитовуються, або беруть нові кредити) відповідно грошова маса зростає, коли настає криза більшість компаній намагається повернути гроші та не брати нові кредити, і грошова маса починає падати (Україна 2009 рік).
Гроші виконують функцію масла у двигуні (економіці), яке змушує його працювати. Відповідно, коли приватний сектор робить інвестиції на основі узятих кредитних грошей, вони збільшують пропозицію нових товарів та одночасно попит, бо виплачують своїм робітникам ЗП. Так само, коли людина щось купує в економіці за кредитні кошти, то вона збільшує попит, це формально збільшує виробництво, а значить збільшується попит на робочу силу. Система загалом побудована на принципі, десь щось з’явилось і ефект від цього відчувають всі, або навпаки, коли щось падає (наприклад ціни на нерухомість), це теж відчувають всі. Відповідно, коли грошей стає менше, то і попит також буде зменшуватись.
Проте, підкреслю, це не означає, що варто просто залити економіку грошима і вона почне зростати. Особливо, якщо ми говоримо про економіки, які залежні від імпорту (збільшення в неконтрольованій кількості національної валюти може тиснути на курс). Простими словами, в такій економіці у разі ввімкнення на повну друкування грошей (емісію) не варто чекати появи Сінгапуру. Тобто, грошова маса збільшується природно через активність приватного сектору та банків. Економіка сама вирішує куди їй інвестувати та як розпоряджатись кредитами, і втручання в цей процес, коли немає підстав, може порушити баланс. Тож, далі розглянемо, коли ЦБ дійсно може втрутитись в пропозицію грошей і врятувати економіку.
Японський досвід
На початку 1991 року Японію сколихнув потужний економічний удар, луснула бульбашка на ринку нерухомості. Втрати оцінювали у 1500 трлн. йен, [1] це колосальна цифра. Фактично Японія опинилась на грані прірви, яка була в США у 1929 році.
Після втрати такої колосальної «вартості» в економіці, багато економічних агентів опинились на грані банкрутсва або у дуже поганому стані. Причина проблем проста, багато нерухомості була в заставі/капіталі і тп. і після втрати вартості, від позичальника могли вимагати додаткових застав/грошей. Або банально інвестиції компаній та їх вартість, яка була прив’язана до нерухомості також потрапляла у скрутне становище. Банально, але та сама сфера будівництва після високих прибутків могла розвалитись, бо втратили джерело доходу.
Монетарна влада в особі Банку Японії одразу почала знижувати ключову ставку, таким чином Центральний банк, хотів полегшити економіці доступ до кредитних ресурсів. Однак, майже одразу влада з жахом усвідомила, що це не працює.
В кризу, більшість економічних агентів намагаються віддавати старі борги, щоб зменшити тиск на свої фінанси. Відповідно гроші массово починають утилізовуватись з економіки (відбувається ЗВОРОТНІЙ ПРОЦЕС ЕМІСІЇ). Такий процес чудово описав Річард Ку у своєму дослідженні Японської депресії:
«Кількість компаній, які виплачували борги, росла з кожним роком і в 1998 році корпоративний сектор (…) майже перестав брати нові кредити» [2].
За різними оцінками попит на кредити впав на 20% і продовжував своє падіння. В той же час, грошова маса (кількість грошей в економіці) почала сповільнюватись і ризикувала впасти, як це було в часи Великої депресії 1929-1933 року (за різними оцінками депресія тривала до 1939, зокрема за свідченням міністра фінансів США Монергау).
Сповільнення росту грошової маси (М2) ми можемо побачити на цьому графіку, особливо це видно з 1991 року:
Чому грошова маса не впала? Річард Ку зазначає:
«Як тільки корпоративні позичальники переходять в режим мінімізації боргів, система отримує дисбаланс. В економіці, де всі перекладають гроші з депозитів на погашення боргів, значення мультиплікатора стає від’ємним, бо зменшення об’єму депозитів означає зменшення грошової маси (…) Уряд збільшив попит на кредитні ресурси, який компенсував процес погашення боргів приватним сектором» [3].
Простими словами (умовне пояснення), коли приватний сектор повертав борги і зменшував грошову масу, держава одразу брала кредити і таким чином повертала грошову масу в нормальний стан.
Якби не дії уряду, то економіка Японії фактично завалювалась у затяжну кризу, сам процес зменшення економіки описав знову таки Річард Ку:
«Розглянемо приклад, де домогосподарство має дохід в 1000 доларів, з яких зберігає 100. Інші 900 доларів, воно витрачає і зберігає всього 100. Зекономлені 100 доларів будуть використані фінансовим сектором для надання в борг позичальникам, які інвестують ці гроші в економіку. В результаті коли позичальник витрачає ці 100 доларів, то по факту витрати домогосподарства складають 1000 (…) в наступному періоді витрати складають 900 доларів, ця сім’я продовжує економити 10% і тому буде витрачено всього 810 доларів….зекономлені 90 доларів знову не потрапляють до позичальника і тоді економіка скорочується до 810, далі до 730 і т.п.» [4].
Фактично, Річард Ку описав процес, коли через падіння попиту на кредити в економіці почала зменшуватись економічна активність. Тобто, економіка почала витрачати менше грошей, попит зменшується, а разом з ним і росте дефляція. Якщо просто спостерігати за цим процесом, то звісно економіка колись досягне дна, але ціна цього відновлення буде Велика депресія з усіма негативними наслідками (тотальне безробіття, криміналізація та протести).
Що саме робив японський уряд? По своїй суті, уряд розпочав інфраструктурні проекти (високошвидкісні потяги і тп.), але широкого масштабу, які задіюють максимум ресурсу економіки. Для підтримки банків уряд продавав їм облігації та наповнював резерви, в результаті баланси японських банків стали виглядати так:
Уряд продавав облігації приватним банкам, які приносили їм дохід, а банки передавали уряду заощадження (депозити) своїх клієнтів. Таким чином виконуючи сурогатну роль банку фінансуючи свої бюджетні витрати. Це давало змогу банкам не банкрутіти, а кошти, які японці несли в банки продовжували працювати в економіці (пізніше Банк Японії почав монетизувати облігації та допомагати банкам наповнюючи їх резерви вже через “емісію”).
Примітка: В якомусь сенсі, дещо схоже, для підтримки стабільності банку використала Україна, коли рятувала піраміду Приватбанк, вкачавши в нього понад 100 млрд. грн., щоб врятувати його від банкрутства.
Який результат? Якщо повернутись до графіку грошової маси, ми побачимо, що активні дії уряду Японії не дали йому впасти і все ж це підтримало економіку. Хоча звісно державні витрати не могли повернути ті умови в яких існували японські економічні агенти до кризи. Проте, застосований інструмент підтримки банків та попиту в економіці був успішним і не допустив повторення Великої депресії. Формально Японія втримала попит та пропозицію грошей в економіці.
А тепер, давайте подивимось, що б чекало Японію, якби вони не застосовували заходи підтримки. Зокрема, Вашій увазі пропоную подивитись на грошову масу США в 30-х роках минулого століття:
Джерело: Абель, Бернанке. Макроэкономика. 2010.
Саме зменшення пропозиції грошей в економіці поглибило кризу в США у 30-х роках. Робота Мілтона Фрідмана та Ани Шварц «Монетарна історія США» за яку вони отримали нобелевку по економіці, підтверджує тезу, що зменшення кількості грошей призводить до поглиблення кризи (менше грошей, менше угод).
Падіння грошової маси означало автоматично, що кредитуватись в економіці стало дорого, а поява дефляції (зниження цін) взагалі унеможливила цей процес. Проблема дефляції в тому, що товар, який коштував 100 через певний час може коштувати 90, відповідно у компаній знижувався виторг, як наслідок обслуговувати борги ставало дорожче. Усвідомивши усі ці фактори Бен Бернанке (майбутній голова ФРС) на зустрічі під час святкування 90-річчя Мілтона Фрідмана у 2002 році сказав:
«Как представитель ФРС, я хочу сказать Милтону и Анне: в отношении Великой депрессии вы правы – это мы допустили ее. Мы очень сожалеем об этом. Но благодаря вам мы никогда больше не повторим этого» [5].
Механізм емісії сьогодні.
По своїй формі «емісія» ЦБ чи того самого ФРС це по-перше створення так званих резервів. Тобто, це гроші, які не приймають участь в економіці напряму, а це гроші, які знаходяться на рахунках банків у Центрального банку. Резерви відіграють роль розрахунків, як між банками, так і між банками та ЦБ. Наприклад, якщо банку треба готівка, то він обмінює свої резерви на готівку, яку постачає ЦБ в банкомати банку. Чи Банк А хоче розрахуватись з банком Б і він також передає йому резерви. Відповідно, коли ми говоримо, що ФРС надрукував трлн. доларів, то в більшості випадків ці гроші навіть не потрапили до реальної економіки, а залишились в резервах, для стабілізації банків (від резервів залежить стабільність банку).
Звісно, коли ФРС чи НБУ монетизує державний борг, то частина цих грошей, які вони віддають уряду дійсно може потрапити в економіку. Однак, коли ми говоримо про викуп активів, наприклад якихось облігацій (в США це були іпотечні облігації), то в даному випадку ЦБ надає просто резерви банкам в обмін на їх цінні папери і ці гроші не виходять за кордони відносин ЦБ та банків. Формально резерви можуть дозволити банкам розширити кредит реальної економіки, але в умовах кризи кридитувати просто нема кого. Тому. немає ніякого тиску на ціни.
Важливо пам’ятати, що коли ЦБ створює гроші для банків чи для уряду, це не завжди означає космічний злет грошової маси і тим паче інфляції. Так, грошова маса може збільшитись, але як я зазначав вище під час кризи кількість угод в економіці зменшується, а значить вхід нових грошей тільки відносно підтримує попит, а не його роздуває. Загалом умовний параметр «кількості операцій в економіці на одну грошову одиницю» виступає так званий індикатор «швидкість обороту грошей», так от, після «друкування трлн. доларів» в США цей параметр обвалився (Velocity FED). Відповідно ніякої інфляції не настало, бо нові гроші тільки ледве підтримали попит, а не роздули його і залишились у фінансовій системі.
Звісно, опис цього механізму є неповний, але загалом можна сказати, що втручання ЦБ в пропозицію грошей сам в часи кризи необхідний фактор, який протидіє повторенню Великої депресії. Також, варто памятати, що у НБУ в цьому плані дуже обмежений інструментарій, бо йому треба постійно зважати на валютний ринок держави, який часто (через злет курсу) провокує інфляційні шоки (різне зростання цін).
Висновок. Емісія грошей під час кризи не призводить до інфляції, бо в економіці зменшується кількість грошей. Більшість агентів повертає кредити і банки утилізовують ці гроші, а так як попит на нові кредит падає, то кількість грошей в економіці зменшується. Практика Японії, 2008/2020 року США та робота Мілтона Фрідмана і Анни Шварц доводять, що підтримка пропозиції грошей в економіці є головним завданням, щоб уникнути глибокої кризи. Тому, коли Центральні банки розвинених країн вмикають в часи кризи верстат, це означає, що вони намагається не створити більше нових грошей, а відтворити ті, які утилізовують банки. В цьому процесі немає ніяких «прихованих теорій змови», це розвиток макроекономічної думки.
Джерела:
- Ричард Ку. Священный Грааль макроэкономики. С. 43.
- Там же. С. 42
- Ричард Ку. Священный Грааль макроэкономики. С. 126.
- Richard C. Koo. The world in balance sheet recession: causes, cure, and politics. Р. 22
- https://www.federalreserve.gov/boarddocs/speeches/2002/20021108/default.htm#f3
