Чи винен НБУ у інфляції 90-х? Емісія провокує інфляцію? Роль Росії.

Read More

В цій статті спробуємо розглянути деякі причини інфляції у 90-х про які просто забули, та що провокує ринок збільшувати ціни. 

Також розглянемо, чи дійсно у всьому винен НБУ та ліві сили, чи може в гонитві за критикою, ми пропускаємо поза увагою деякі цікаві факти.

План статті:

1. Природа інфляції та загальні причини.

2. Збільшення кількості грошей в економіці = інфляція?

3. Імпорт (девальвація гривні) = інфляція?

4. Як Росія/СРСР спровокували українську інфляцію?

Примітка: Багато тез в цій статті не поділяє австрійська школа економіки. Однак, на мій погляд є дуже очевидні факти, які Конкретика не може ігнорувати.

Природа інфляції

Загалом економічна наука виділяє багато «видів\типів» інфляції, які відбуваються в ринкових чи планових економіках. 

Причини інфляції також різні, зокрема одні економісти вважають, що вона з’являється через надмірні дії уряду/ЦБ, прихильником цієї теорії був Мілтон Фрідман, а інші вказують на багатофакторність, де монетарна політика (втручання ЦБ з друком грошей) та економічні шоки (наприклад. різкий злет ціни на сировину/імпорт – нафтова криза 70-х) відіграють комбіновану або окрему роль.

Ми з Вами не будемо заглиблюватись у теорії, а лише зафіксуємо, що інфляція – це зростання цін на товари чи послуги за певний строк (1 календарний рік, або прогнозується наперед на декілька років). Також інфляцією можна назвати процес знецінення грошей, коли умовно декілька років тому, Ви могли купити каву в  Макдаці за 20 грн., а зараз за 36 грн. Подібна зміна цін означає, що купівельна спроможність гривні знизилась.

Рівень інфляції виміріють через спеціальний індекс, тобто в нього входять продуктові товари, одяг, послуги енергія і інші фактори. Відповідно, якщо ціни на продукти значно зросли, а умовно на бензин та інші складові знизились, значить індекс покаже середнє значення.

Для прикладу в США під час коронакризи (І квартал) ціни на продукти зросли на 1.5%, а от ціни на бензин обвалилися на 20%, також в індексі були і інші складові і в результаті середній рівень показав зростання інфляції на 0.3%.

В Україні індекс інфляції значною мірою складається саме з продуктової корзини, відповідно її тиск часто призводить до викривлення даних (наприклад, частина продуктової корзини значно дешевшає літом і тп.),  також у експертної спільноти є багато питань, щодо методології формування індексу. Проте, на цьому ми зупинятись не будемо, а відразу перейдемо до загальновідомих причин, що провокує зростання цін.

Основні причини інфляції можуть бути такі (взяті найбільш поширені серед медійного простору та за своєю частотою появи):

  • різке нарощування кількості грошей в економіці шляхом прямої емісії в економіку або монетизація державного боргу в значних масштабах (тобто, умовно, уряд вирішив надрукувати декілька сотень мільярдів гривень, що абсолютно не реально навіть в Україні). Також сюди можна додати і дії уряду в фіскальній політиці і тп.
  • зміна цін на енергоносії (фактично зростання цін на імпортний товар чи сировину, який надзвичайно важливий для економіки), наприклад ембарго на російську нафту та газ може спричинити зростання ціни в рази, що в свою чергу провокує інфляцію, бо бензин та газ стануть дорожчими. Відповідно у виробників товарів зростуть витрати на логістику (перевезення), енергію (світло та опалення) і тп. відповідно будуть змушені збільшувати ціни.
  • девальвація національної валюти через внуршню кризу чи зміни умов на зовнішніх ринках.

Примітка: Я не зачіпаю питання дефіциту попиту чи пропозиції, бо говоримо про Україну.

Перед нами по своїй суті три головні причини, чому зростають ціни в економіці. Однак, одна з них не є такою однозначною, як нам на здавалось раніше і про це ми поговоримо далі.

Збільшення кількості грошей в економіці = інфляція?

Кількісна теорія грошей, робота Фрідмана та багато інших академічних праць завжди зазначали, що зростання грошової маси = інфляція. Нагадаю, що грошова маса, як висловився Пол Кругман в своєму “Економіксі”: «Предложение денег (денежная масса) — общая стоимость финансовых активов в экономике, которые рассматриваются как деньги» [1].  Тобто, формально можна сказати, що це всі гроші в економіці. Відповідно коли люди беруть більше кредитів, вони збільшують грошову масу або коли уряд активно монетизує борг. Згідно загальноприйнятої теорії це є головною причиною в довгостроці інфляції. Умовно, грошова маса зросла на х% і інфляція зросла на х%.

Однак, з цим не згодні науковці Paul De Grauwe та Magdalena Polan, які дослідили не тільки джерела, які відстоювали теорію про залежність інфляції та грошової маси, але й провели своє дослідження. В ньому вони відсортували країни зі специфічною базою (країни з гіперінфляцією) та відносно стабільні держави (плавне зростання грошової маси без ексцесів) і от їх висновок:

Ми піддали ці твердження емпіричним перевіркам (прим. твердження залежності росту грошової маси та інфляції) на вибірці, що охоплює більшість країн світу за останні 30 років. По-перше, при аналізі ПОВНОЇ ВИБІРКИ країн, ми виявляємо сильний позитивний зв’язок між довгостроковими темпами зростання грошової маси і інфляції. Однак це співвідношення не пропорційно. Наш другий висновок полягає в тому, що цей зв’язок між інфляцією і зростанням грошової маси майже повністю обумовлено ​​присутністю в вибірці країн з високою або гіперінфляційною динамікою. Зв’язок між інфляцією і зростанням грошової маси для країн з низькою інфляцією (в середньому менше 10% в рік протягом 30 років) є слабкою, якщо не відсутня. Однак ми також виявляємо, що відсутність пропорційності між зростанням грошової маси та інфляцією не пов’язане із систематичною взаємозвязком між зростанням грошової маси і зростанням виробництва. Ми виявили, що в країнах з низькою інфляцією зростання грошової маси і зростання виробництва в довгостроковій перспективі незалежні [2].

Однак це не єдине дослідження, яке підкреслює цей факт, в іншому економісти фактично підтверджують думку своїх колег:

У своїй Нобелівській лекції Лукас (1996) стверджує, що більш точних доказів у монетарній економіці не існує (прим. тобто залежності грошової маси та інфляції). Але докази аж ніяк не настільки чіткі, якщо з вибірки виключити країни з дуже високою інфляцією. Для країн з помірною інфляцією неспростовних доказів просто немає [3].

Звісно ці дослідження не говорять, що вмикаємо станок на повну, вони говорять, що розвиненим країнам (в це поняття входить набір факторів, це й здоровий платіжний баланс і тп.) немає сенсу контролювати регуляторними методами нарощування кількості грошей в економіці, коли банки кредитують економіку. Умовно, економіка сама балансує свій попит/виробництво/ціни, коли залучає додаткові кредитні ресурси збільшуючи кількість грошей в економіці.

Для нас результати цих досліджень говорять, що період стабільної низької інфляції в ЄС та США є природним і нові методи, які зокрема впроваджують в ЄС та США не несуть загрози (згадуємо минулу статтю про емісію). Звісно, інфляція є і дослідники не кажуть, що збільшення грошей зовсім ніяк не впливає, вони лише дають привід звернути увагу на те, що зміни цін на ресурси, економічні шоки і тп. значніше впливають на інфляцію, ніж видача нового кредиту Вашому сусіду. 

Відповідно, навіть якщо ми говоримо про Україну, то не завжди є чіткий взаємозв’язок збільшення грошової маси та інфляції, але це вже питання до вітчизняних академічних досліджень.

Імпорт (курс) = інфляція

Імпорт часто стає головним драйвером інфляції через падіння курсу гривні до долару. Наприклад, саме на падіння курсу та зростання тарифів звертав увагу НБУ (джерела: інфляційні звіти НБУ за 2015, 2016 роки), коли називав джерела інфляції під час кризи у 2014-2015:

  • у 2014 році (24.9%) – девальвація гривні.
  • у 2015 році (43.3%) – одним з головних факторів стало зростання тарифів на комунальні послуги та девальвація гривні (зростання курсу долара).

Як так вийшло, що девальвація гривні запустила таку скажену інфляцію? Досить просто, наша економіка не є промисловою, вона здебільшого аграрна (+ експорт металургії, здебільшого сировинний), тобто з 1991 року у нас сталися докорінні зміни в структурі ВВП. Здебільшого всі негативні наслідки були спровоковані низькою компетентністю бюрократії, але не про це зараз мова. Суть в тому, що ми імпортуємо все і особливо фактори виробництва, починаючи від верстатів завершуючи деякою сировиною. На додачу, у нас повна енергетична залежність від північного сусіда. Відповідно, коли гривня почала втрачати свою вартість, то ціни на імпорт злетіли вверх і підприємствам нічого не залишалось, як збільшувати ціни. Ще одним фактором, звісно, виступив й той самий одяг, техніка і тп. які повністю мають іноземне походження. 

Коли наша економіка настільки залежить від імпорту та курсу у нас завжди будуть проблеми з інфляцією, особливо, якщо в світі стається, якісь шоки. Звісно воно має і зворотній ефект, наприклад падіння цін на газ та нафту під час коронакризи призвело до зниження цін, як на комунальні платежі так і для підприємств. В результаті українська інфляція була вкрай низькою під час кризи, а курс відносно стабільним. 

Що варто тут розуміти? Під час зростання курсу, будуть зростати ціни, буде зростати інфляція і НБУ тут нічого вдіяти не може. Щоб позбутись цього прокляття, треба, щоб у України з’явилася нарешті експортна стратегія, а я нагадаю, що всі країни економічного дива були експортоорієнтований. Однак, замість цього в нашій системі і надалі неефективна бюрократія полює на бізнес витісняючи його з держави.

Як Росія/СРСР спровокували українську гіперінфляцію?

Нагадаю, що у 1992 році інфляція склала 2 000% у 1993 році був встановлений рекорд в 10 156%, у 1994 році – 401% і потім пішла на спад. Які ж причини цієї скаженої інфляції? На це питання спробуємо знайти відповідь далі.

Сьогодні деякі російські ресурси та навіть українські у інфляції 90-х звинувачують НБУ та лівий уряд, який стояв на чолі України (в принципі у нас тільки і були ліві уряди). При цьому, вони майже повністю ігнорують той факт, що далеко не НБУ і «лівий» уряд домоглися 10к% інфляції, а зовсім інший гравець. Так, цим гравцем є РФ, але не демонізація «брата» ціль цього розділу, бо по своїй суті у жодної держави в світі немає «братів» чи «сестер» є тільки економічні та політичні інтереси.

Проте, перед тим, як зануритись у «дивовижні» умови 90-х, давайте згадаємо, наскільки важлива роль енергетики в економіці. Простими словами, сьогодні, щоб доставити якісь товар чи навіть його створити, Вам потрібна енергія і нею виступає газ та нафта. 

Як реагує економіка, коли ціни на паливо та газ різко зростають? Досить просто – зростанням цін на всі товари та послуги і автоматично інфляцією, у 1973 році арабські країни наклали ембарго на поставку нафти до країн Заходу (через підтримку Ізраїлю) і інфляція злетіла до 10-20% на рік (США у 1974 – 11.04%, Франція – 13,6%, Британія – 16.04%). Однак тут ще треба зазначити, що ціна зросла всього у 4 рази, а інфляція підскочила в деяких країнах у 3-4 рази. Простими словами, а якби ціни на нафту зросли не в 4 рази, а скажімо в 10? Можна тільки уявити розмір інфляції в США. Я не буду тут зупинятись, детально про те, що після цього почалась економічна криза, стагфляція (зростання цін і безробіття) і загалом, як негативно на економіку вплинули ті події, я лише зазначу, що одна з найсильніших економік, а саме США у 1972 році мала 3.2% інфляції.

А тепер повертаємось до України зразка Української Радянської Соціалістичної Республіки. В той час ще до реформ М.С. Горбачова енергія постачалась в УРСР за таким принципом:

  • Держплан СРСР встановлює короткострокові, довгострокові плани, на основі них, підприємства отримують замовлення та створюють свої товари. Наприклад, Антонову (будував колись літаки в Україні), треба поставити у Владивосток 10 літаків, відповідно під виконання цього замовлення інші підприємства отримують зобов’язання поставити Антонову необхідну кількість сировини чи якихось комплектуючих. Відповідно Міністерство енергетики СРСР згідно плану зобов’язувало попередника Газпрому, поставити газ та паливо для Антонова. Все відбувалось в автоматичному режимі, умовно: план прийнято – план розіслано виконавцям – процес пішов. 

В чому головна фішка планової системи? В тому, що підприємства не домовлялись між собою за поставку тих чи інших комплектуючих чи товарів, чи навіть не купляли газ та нафту самостійно. Все це робилось за них в особі Держплану СРСР та міністерств республік, звісно деякі вольності були в добу «Косигінських реформ» та «Перебудови», але принцип не змінювався. 

Складність системи була настільки великою, що навіть, якщо умовно побудова тих 10 літаків була невигідна з ринкової точки зору, Держплан все одно міг зобов’язати виконати це замовлення. Відповідно, в СРСР не було зв’язку між рентабельністю та ціною витрачених ресурсів. Це не є чимось дивним, так працювала планова система.

Класичним прикладом відношення СРСР до енергоефективності є цементна галузь України. Вона побудована на мокрому принципі створення цементу. В світі існує як мінімум три способи: мокрий (не енергоефективний), сухий (енергоефективний) і комбінований. Так як для сухого необхідно було більше витратити часу на створення технології, в Держплані пішли простим шляхом і просто залили галузь дешевою енергією (у 60-х та 70-х СРСР знайшов величезні запаси газу та нафти). На той момент для внутрішнього ринку СРСР, газ та нафта вважалися дешевими, бо запасів було багато і відповідно, вони не особливо замахувались з економією ресурсів (звісно, не завжди, але загалом такий принцип був головним).

В результаті, ми маємо, що у 1991 році економіка України була повністю в ручному управлінні та повністю не енергоефективна, бо для СРСР ці ресурси були дешеві. І тут 25.12.1991 президент СРСР заявляє: «Я припиняю свою діяльність на посту президента СРСР». Після цього дня армія перейшла під контроль вже незалежних держав*. 

Примітка: На щастя і тут треба віддати шану, що останній президент Радянського союзу не використав силу проти України і явно не тримався за свою владу визнавши нову реальність. Хоча тут треба ще додати, що партійна номенклатура, яка прийшла до влади в незалежних країнах керувалася далеко не ідейними принципами. 

Тим не менш, саме з цього дня розпочався процес становлення ринкових відносин між колишніми республіками. Ціни фактично у 1992 році були відпущені і тут, як то кажуть почалось. В червні 1993 року Україна та РФ підписують договір (Документ 643_051) в якому йдеться:

Стаття 2: Ціни на  природний  газ,  що   поставляється   з   Російської Федерації споживачам України, встановлюються до 1 червня 1993 р. у розмірі 15600 карбованців за 1000 куб.  метрів,  а з 1 червня 1993 р.  встановлюється  ціна  у розмірі 42000 карбованців за 1000 куб. метрів з приведенням її до 1 грудня 1993 р. до 80 доларів США*.

*Примітка: Зростання в рази і це без урахуванням дешевої вартості енергії під час СРСР на якій було побудовано усю українську економіку.

У лютому 1994 року (документ 643_067) також в цей період ціна була зафіксована на рівні 50$:

Стаття 11: Розрахунки за газ і послуги щодо його транзиту  і  збереження здійснюються  на  підставі  взаємно  погоджених цін у доларах США.

Тобто майже моментально Газпром почав встановлювати ринкові чи дещо дисконтні ціни для України. На додачу підприємства, які до цього часу жили тільки в плановій системі були змушені самостійно шукати замовників. А тепер уявіть, які можуть бути замовники, коли вся економіка завалюється, ціни тепер формує ринок, відповідно усі ланцюги виробництва треба переглядати (і до речі Захід або “нові брати” тоді просто спостерігав і не втрутився, як то було з Кореєю, Тайванем, Ізраїлем чи Японією),  а всі споживачі, які отримували продукцію в часи СРСР збанкрутіли або стали неплатоспроможні. В результаті, Україна іноді розрахувалась за газ стратегічними надзвуковими бомбардувальниками (у 1999-2000 за газовий борг). Фактично, промисловість і тим паче електроніка почала розвалюватись. При цьому зазначу, що хоч електроніка України (завод Родон, Київський “хаб” електроніки, заводи по створенню кремнія і тп.) і відставала, але це відставання вимірювалось навіть згідно звітів ЦРУ у 5-10 років [4] (залежно від напрямку). Однак, нагадаю, що Сінгапур чи Корея відставали в століття коли починали… Відповідно, за наявності стратегії та плавного переходу до ринку ми могли зберегти хоча б частину високотехнологічної промисловості.

Проте, повертаємось до газу він одразу став проблемою, бо ми споживали понад 50-60 млрд. куб. на рік, це астрономічна цифра (сьогодні 29 млрд. за даними Нафтогазу), бо всього в Західну Європу РФ постачала 117 млрд. куб. [5]. Не дивно, що уряд України одразу пішов в мінус вже у 1992 році:

 Правительство Российской Федерации дает согласие на увеличение в ноябре текущего года Центральным банком Российской Федерацией размера технического кредита по корреспондентскому счету Национального банка Украины до 227 млрд. рублей. [6].

Нафта також почала реалізовуватись по ринкових цінах і це ми вже бачимо у договорі між Україної та РФ (документ 643_118):

Стаття 2: Нафта до кінця 1993 року по 80 дол, з 1994 року по 100 дол.

Проте незважаючи на домовленності криза почала знищувати виробництва в Україні і вже в серпні 1993 року Газпром припиняє поставки газу (потім відновив) до України через перевищення боргу. В результаті, усі 90-ті роки ми системно були в боргах, бо за деякими оцінками з моменту розвалу СРСР ціна на газ для нас зроста в 100 разів, а на нафту у 300 разів [7], а тепер згадайте історію США і їхню інфляцію після зростання нафти у чотири рази і це я ще не згадую їх енергоефективність (хоч там і суттєвий часовий геп).

Навіть якщо припустити, що ціни зросли не в сотні разів (важко виміряти ринкову ціну в СРСР для українських підприємств), а в десятки це не міняє ситуацію, бо в економіці були розвалені усі ланцюги. Ще раз нагадую умови:

  • майже усі ланцюги в економіці були порушені, як наслідок падіння ВВП в рази.
  • підприємства не мали доступу до ринків збуту своїх товарів (або впав попит) і як наслідок скорочували випуск або закривались.
  • ціни стали ринковими на всю сировину, як наслідок собівартість товарів зросла.

Тобто умови в яких опинилась Україна під час кризи 90-х і зростання цін на енергію відрізняється від США 70-х в космічному масштабі. Україна пережила і цінові шоки на зовнішніх ринках, “шокову терапію” (відпустили ціни), зарегульовану економіку, високі податки, нагадаю слова Кучми:

«з 1 карбованця 82 копійки забирають» [8].

На фоні цього абсолютно не дивно, чому інфляція вимірювалась такими масштабами, як 2к% і 10к%. Звісно, НБУ друкував гроші фінансуючи дефіцит, але в тих умовах, коли штучні радянські ціни змінились на ринкові, його дії не мали такого космічного ефекту, як це описують ЗМІ чи росіяни. На додачу, звинувачення лівого уряду, який фіксував ціни чи не вводив ринкові ціни на газ для населення виглядають зовсім дивними, бо в умовах тотального краху підвищення тиску на гаманець населення тільки провокують деструктивні рухи (сепаратизм).

Важко зрозуміти прихильників звинувачення у всьому, що тоді сталось в сторону НБУ та “лівого уряду”, бо саме відпуск цін та скрита інфляція товарів, яка жила в СРСР останні 5-7 років є головною причиною скаженої гіперінфляції. По суті, те що створювалось без урахування ринкової логіки після вводу вільних цін та космічного росту енергії моментально роздмухали вартість всього в економіці. Особливо дивно читати, коли говорять, що в РФ інфляція була менша через “геній Гайдара”, але всі забувають, що і ціни на газ для економіки там були в рази менші, поки їхні чиновники не усвідомили, що продаж нафти та газу це єдиний простий спосіб монетизації влади (зростання цін в середині 90-х для промисловості). Тому, порівнювати енергетично залежну Україну і ті події які були у нас в 90-ті та умови РФ абсурдно, а звинувачувати у всьому НБУ та лівий уряд тим паче.

Висновок. Інфляція в Україні в багатьох випадках провокується зростанням цін на імпорт (через слабкість курсу), це можуть бути, як газ та нафта, або інші цінові шоки. Монетизація боргу чи збільшення грошової маси в умовах стабільної економіки не завжди є автоматичним збудником інфляції, про що доведено у дослідженнях. На жаль, Україна не є розвиненою економікою і значно залежить від імпорту відповідно радикальне втручання у пропозицію грошей з боку НБУ можуть спровокувати зростання курсу та інфляцію, але не можуть бути основними чинниками.

Інфляція 90-х у багатьох своїх проявах спровокована саме зростанням цін на енергію та ціновим шокам, розривам промислових ланцюгів та втратою ринків збуту. НБУ та лівий уряд завдали певного удару по стабільності, але він не носив характеру торнадо, як зростання цін на газ чи нафту для такої енергетично неефективної економіки, якою тоді була Україна.

Джерела:

1. Пол Кругман. Экономикс. Питер. 2011. С. 774

2. Paul De Grauwe. Magdalena Polan. Is Inflation Always and Everywhere a Monetary Phenomenon?. 2005.

3. Pedro Teles,  Harald Uhlig,  João Valle e Azevedo. Is Quantity Theory Still Alive?. 2016.

4. CIA. The Soviet Microelectronics industry: Hitting a Technology Barrier. 1989.

5. Энергетическая политика России обзор 2002. С. 165-167

6. Соглашение об обязательствах правительств Российской Федерации и Украины, связанных с гарантиями обеспеченности и погашения банковского технического кредита от 02.11.1992 г.

7. Голюк В.Я. Подвальна В.В. Аналіз динаміки та причин інфляції в Україні у 1991-2016 рр. 

8. https://youtu.be/7u57nbuLHvA?t=177

Поділитись: