Як з’являються гроші в українській економіці?

Read More

У ЗМІ та спільнотах на економічну тематику періодично публікують пости з приголомшливими заголовками на кшталт “уряд надрукував гривню”, “НБУ надрукував гривню” і подібні панічні історії.

Формально асоціювання НБУ зі створенням грошей це вірно. Однак не тільки він може їх створювати та найголовніше – не він є головним емісійним центром, ним давно вже стали звичайні комерційні банки. 

В цій статті ми поговоримо про те, хто і як створює українські гроші. Сама стаття написана на основі роботи, опублікованої у 2014 році Банком Англії: “Money creation in the modern economy”.

План статті:

  1. Як НБУ створює/емітує гривню?
  2. Як комерційні банки створюють гроші?

Як НБУ створює/емітує гривню?

Саме навколо дій Центрального банку (тобто НБУ) завжди зосереджуються найпримітивніші історії, які під собою мають або політичний піар, або банальну сліпоту.

НБУ має три основних способи створення гривні для економіки:

1. Продаж урядом державних облігацій НБУ. По суті, облігація це зобов’язання, що уряд, отримавши від НБУ 1 млрд грн, поверне його за певний час. Для того, щоб цей 1 млрд у нашого ЦБ з’явився, йому потрібно його створити, тобто відбувається емісія/друк. Проте, коли уряд поверне цей 1 млрд, НБУ може його знищити. Таким чином ми бачимо, що в системі наявний як процес створення грошей, так і процес їхньої “утилізації”.

Підкреслюю, що нерозуміння саме цього процесу – що гроші створюються, а також “знищуються” або виводяться з обороту – створює навколо монетарної системи багато міфів. Нам треба це розуміти, щоб не вестись на казкові історії про те, що чинна монетарна система є небезпечною.

2. Валютні операції на валютному ринку країни теж є процесом створення нової гривні.Детальніше про цей варіант говорили тут: https://t.me/Konkretyka/764. Але якщо коротко, то у випадку, коли НБУ купує долар, він “створює” гривні; коли продає – він їх утилізує. Фактично це класичний процес зміни пропозиції кількості гривні в економіці. Умовно, якщо експортер заробив 1 млн доларів і продав його НБУ (тобто, наш ЦБ є стороною угоди, а не інший учасник ринку, комерційний банк тощо), то в економіці гривні стало більше на 26 млн; те саме станеться, якщо імпортер купить в НБУ 1 млн доларів – в економіці обсяг гривні зменшується на 26 млн. Знову бачимо, що збільшення та зменшення кількості грошей відбувається постійно.

3. Рефінансування. Це складніший інструмент, але його суть зводиться до того, що НБУ може надавати короткострокові чи довгострокові позики комерційним банкам. Умовно банк А може взяти у НБУ 1 млрд грн із зобов’язаннями повернути їх у певний строк. Це практично такий самий процес, коли уряд бере в борг у НБУ. Нагадаю, що під час кризи у 2014 році НБУ видав ПриватБанку рефінансування на десятки мільярдів, які він потім поступово повертав, про що зазначав у своїх звітах (але, як потім виявилось у 2016 році, це йому не допомогло, бо банк із самого початку, згідно зі звітом аудитора Kroll [1], мав діру у балансі через схематоз). Ці гроші також можуть бути виведені з обороту після їх повернення до ЦБ.

Примітка до рефінансування: Додам, що процес створення грошей для рефінансування не означає потрапляння цих грошей в економіку, бо гроші переводяться на кореспондентський рахунок банку, де знаходяться його банківські резерви, а сам рахунок – в системі ЦБ. Саме банківськими резервами банки розраховуються між собою та з ЦБ. Їх також використовують для забезпечення власної платоспроможності, та резерви не потрапляють безпосередньо в економіку, а саме рефінансування частково впливає на пропозицію грошей (кожен випадок є унікальним).

Фактично це три основних джерела для НБУ, через які гривня потрапляє в економіку. Якщо ще детальніше, то можна розглянути наступні фактори:

1. Держава замовила певні товари чи послуги за гроші з НБУ у приватної фірми, а ця фірма виплатила своїм працівникам ЗП або придбала за ці гроші щось на українському ринку. В результаті, гроші (частина грошей), які НБУ створив для уряду, потрапили в економіку.

2. Імпортер чи експортер міг обміняти чи купити валюту або гривню і розплатитись отриманими грошима з будь-якою українською фірмою, яка за прикладом з першого пункту виплатила ЗП або витратила гроші на щось інше.

Примітка: Існує також і банальний друк готівки, тобто комерційні банки “купують” готівку для власних потреб (як-то для розрахунку з клієнтами) і потім можуть віддати її Вам, якщо Ви знімаєте кошти з банківського рахунку.

Отже, ми бачимо як новостворені гроші з НБУ можуть потрапляти до економіки. 

Формально цей процес можна простежити за таким параметром як “грошова база”. Пояснення терміну від НБУ: 

“Включає готівкові кошти, випущені в обіг Національним банком України, і переказні депозити в національній валюті в Націо­нальному банку України. До готівкових коштів в обігу належать банкноти та монети, емітовані Національним банком України, за винятком банкнот і монет у сховищах Національного банку України, касах і банкоматах установ Національного банку України. До переказ­них депозитів належать зобов’язання Національного банку України за коштами на кореспондентських рахунках, коштами обов’язкових резервів та іншими коштами на вимогу інших депозитних корпорацій, а також коштами на рахунках інших фінансових корпорацій, нефінансових корпорацій та домашніх господарств (працівників Національного бан­ку) у національній валюті в Національному банку України [2].”

Якщо зводити до простого, то грошова база – це кількість готівки в обігу (тобто у нас з Вами) та гроші банків (в академічній літературі це називається “bank reserves”), які знаходяться на їхніх рахунках в НБУ (+ готівкові кошти в касах). Саме тому деякі економісти говорять, що грошова база це всі гроші, які створив ЦБ.

Подивитись статистику Ви можете тут:

https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector–financial/data–sector–financial#1ms

Примітка: Розділ “Статистика фінансових корпорацій”, пункт “Грошова база”.

Далі поговоримо яким чином комерційні банки створюють гроші.

Як комерційні банки створюють гроші?

Другим і найголовнішим джерелом створення грошей є комерційні банки. Якщо говорити про сучасну економіку, то процес збільшення кількості грошей в обігу відносять до так званого ендогенного. Простими словами, грошей в обігу стає більше через запит економічних агентів (нас з Вами/фірми/корпорації тощо) на кредит і, як наслідок, його задоволення з боку комерційних банків, про що будемо говорити далі. 

Помилковим було б вважати, що кількість грошей в економіці формують екзогенні фактори, тобто величину задає зовнішня сила, наприклад, ЦБ. Так, він може впливати на кількість грошей, але не є єдиним чи головним джерелом збільшення/зменшення їхньої кількості в обігу. Тобто історія, що ЦБ умовно дає 1000 грн і вона ходить по всій банківській системі, є хибною.

Примітка: Вперше цей процес був докладніше описаний посткейнсіанською школою економіки (лівий ідеологічний вектор). Зокрема у статті професора М. Lavoie “The Endogenous Flow of Credit and the Post Keynesian Theory of Money”, що була опублікована в журналі “Journal of Economic Issues” у 1984 році.

Яким саме чином приватні банки створюють гроші? Відповідь надзвичайно проста – шляхом кредиту, саме тому наші сьогоднішні гривні можна назвати кредитними грошима. Тобто, коли банк видає кредит, він фактично запускає процес створення нових грошей. 

Слово Банку Англії, або як створюють гроші?:

Комерційні банки створюють гроші у вигляді банківських депозитів, надаючи нові позики. Коли банк надає позику, наприклад, тому, хто бере іпотеку на купівлю будинку, він зазвичай не видає банкноти на тисячі фунтів стерлінгів. Замість цього він кредитує певний банківський рахунок банківським депозитом у розмірі іпотеки. У цей момент створюються нові гроші. [3]

Виглядає на перший погляд дуже дивно, мовляв, гроші “з нічого”? Так, в якомусь сенсі це так і є. Фактично Банк Англії у своїй публікації говорить, що банкам достатньо мати запит на кредит, щоб створити депозит. Візуально це виглядає так:

Відповідно це знищує стереотипну думку, що задля видачі кредиту банку спочатку треба залучити Ваш депозит. Також це підтверджує й інший факт, що не ЦБ є головним емітентом нової гривні. 

Зворотний ефект тут також присутній, зокрема, коли борг буде сплачено, то ці новостворені гроші знищуються. Цей процес ми можемо чітко прослідкувати у добу кризи, коли боржники починають активніше закривати старі кредити, а нові ніхто не бере. Тоді кількість грошей в економіці зменшується, що чудово видно на графіку грошової маси в часи Великої депресії (один з факторів):

Джерело: Абель, Бернанке. Макроэкономика. 2010.

Що таке грошова маса? Це другий агрегатор, за яким ми можемо простежити кількість грошей, які циркулюють в економіці. Академічна наука, як завжди, дає трохи складне для розуміння поняття, зокрема в “Економікс” нобелівського лауреата в галузі економіки Пола Кругмана бачимо: 

[…] денежной массы – общей стоимости финансовых активов в экономике, которые рассматриваются как деньги. Самое узкое определение охватывает наиболее ликвидные активы, среди которых денежные средства в обращении, дорожные чеки и чековые банковские депозиты. Более широкое определение включает и другие активы, которые являются «почти» чековыми, такие как депозиты на сберегательных счетах, которые могут быть переведены на чековые счета по телефонному звонку [4]. 

По своїй суті грошова маса – це всі гроші, що є на рахунках в банках та в обігу. Повертаючись до виданого кредиту та його утилізації після повернення позичальником, варто додати, що банк має певні обмеження у створенні нових грошей. Про це знову таки пише Банк Англії:

  • Ринкові сили стримують кредитування, щоб вигідно надавати позики на конкурентному ринку.
  • Кредитування також обмежене, тому що банки повинні вживати заходів для зниження ризиків, пов’язаних з наданням додаткових кредитів.
  • Регуляторна політика діє як обмеження для діяльності банків з метою пом’якшення наростання ризиків, які можуть створити загрозу стабільності фінансової системи [5].

Примітка: Ще одним значним фактором стримування є платоспроможність позичальника, бо у разі неповернення кредиту банк отримує збиток. 

Це означає, що існують обмеження, які здебільшого стосуються вимог ЦБ до резервів задля зниження перегріву фінансової системи, але це вже окрема велика тема. Також зазначу, що резерви можуть впливати на дії банку, але для їх поповнення йому необов’язково залучати наші депозити – він може позичити в інших банків або у ЦБ (ринок РЕПО, міжбанківське кредлитування чи інші операції).

З української практики можна додати, що система славиться своїми жорсткими нормативами, що частково й робить кредити дорогими. Зокрема, повторюсь, ЦБ може підвищувати нормативи (вимоги до капіталів банків/резервів тощо) або використовувати облікову ставку (умовна вартість кредиту від ЦБ для банків) для операцій з резервами банків. Зазначу, що резерви – це гроші банку, які він використовує для розрахунку з іншими банками (може позичати резерви іншим банкам або залучати їх) та ЦБ. 

Проблема пропозиції також читається і в діях банків (продиктовані скоріш за все з боку ЦБ), бо за різними оцінками банки в Україні вимагають 100–150% застави від тіла кредиту (різні оцінки, цифра не є істиною!). Відповідно, якщо Ви хочете взяти кредит для бізнесу, то Вам потрібно буде знайти майно на суму, яка покриє запит банку стосовно застави. На щастя, НБУ розуміє ці проблеми, і час від часу голови ЦБ заявляють про необхідність змін.

Однак проблематика ціни кредиту є складною темою, про яку дискутують вже на академічному рівні. Нам достатньо знати, що приватні банки є головним емісійним центром, які задовольняють попит економіки на гроші.

В кінці цього розділу хочеться додати цікаву думку зі статті МВФ про місце банків та кредиту в економіці, зокрема, існує один рутинерський підхід; я опишу його досить грубо, але суть Ви зрозумієте:

Хибний чи суперечливий погляд: спочатку зростає випуск товарів в економіці, потім вже кількість грошей через кредитування чи дії ЦБ.

Реальність: Спочатку з’являється кредит, потім на кредитні гроші замовляються товари та лише після цього зростає випуск в економіці.

Відповідно класичний підхід в тому, що банки просто перерозподіляють заощадження людей (коли ті кладуть гроші на депозит чи купують облігації) на користь тих, хто потребує кредитних ресурсів [6], не є більше реальністю. Саме тому в статті, яку опублікував МВФ, економісти Майкл Кумхоф та Золтан Якаб зазначають:

Многие рекомендации по экономической политике имеют целью стимулировать материальные инвестиции путем поощрения сбережений, которые, как считается, используются для финансирования инвестиций. Слабое место этой идеи в том, что инвестиции финансируются не за счет сбережений, а за счет кредитов и создания денег. Банковское финансирование инвестиционных проектов требует не предварительного сбережения средств, а создания новой покупательной способности, чтобы инвесторы могли приобретать новые средства производства. (…) Эти идеи подразумевают, что приоритетное внимание в политике следует уделять эффективной финансовой системе для подбора и финансирования заслуживающих поддержки проектов, а не мерам, стимулирующим сбережение в надежде, что оно обеспечит финансирование требуемых инвестиций. Подход «финансирование путем создания денег» однозначно показывает, что сбережение является естественным результатом финансирования материальных инвестиционных проектов. [7]. 

Щоб підбити підсумок, подивимось ще раз на головні джерела емісії в Україні:

  • Валютні операції;
  • ОВДП – державні облігації України, які купує НБУ;
  • Рефінансування ПриватБанку та інших банків (але воно не зачепило реальний сектор економіки, тобто ці гроші Вам до рук не потрапили, а залишились у резервах);
  • І найголовніше джерело – приватні банки.

Висновок. Головний емісійний центр економіки – це комерційні банки, які створюють кредитні гроші “з нічого”, але мають певні обмеження з боку ринку та нормативів ЦБ. Саме вони створюють більшу частину грошей. НБУ може частково впливати на цей процес шляхом регулювання вимог до резервів приватних банків чи через процентні ставки, тим самим певною мірою збільшувати кількість нових грошей, так і зменшувати. Теперішня монетарна система побудована на принципі балансу, тобто, коли кредит створюється, з’являються нові гроші, коли кредит повертається – ці гроші знищуються. Так само працює і ЦБ, коли видає кредити банкам, уряду, чи проводить валютні операції на міжбанківському ринку. 

Емісія сама по собі є частиною системи, але просто взяти та почати друкувати гроші без наслідків неможливо. Бо кожен такий процес вимагає оцінок та конкретних цілей. Зокрема, якщо в Україні просто на повну увімкнути верстат (мова йде про неординарні заходи в некризових умовах), то це призведе до зростання курсу, як наслідок, інфляції, бо наша економіка значною мірою залежить від імпорту. Простими словами, обладнання, яке обробляє чи перевозить нашу сировину, здебільшого має іноземне походження або наполовину іноземне. Відповідно, коли гривень стане більше і вони хлинуть на валютний ринок, станеться злет курсу. Це не є основним сценарієм, але такий – один з найнебезпечніших.

P.S: В статті я не зачепив питання облікової ставки ЦБ та інфляції, але щодо останнього скажу, що система сама по собі завжди буде інфляційною (низька інфляція все одно поїдає заощадження), а це означає, що Ваші заощадження будуть завжди під тиском. Це є колосальним мінусом, але й реальністю, з якою на цей час неможливо щось зробити, крім спроб самостійних захиститися, купуючи інструменти захисту від інфляції, що значно ускладнює процес накопичення. 

Джерела:

1. https://www.kroll.com/en/insights/publications/banking–investigation–ukraine–privatbank

2. https://old.bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=123245&cat_id=123209

3. Michael McLeay, Amar Radia and Ryland Thomas. Money creation in the modern economy. Bank of England. 2014. P. 16.

4. Пол Кругман. Экономикс. Питер. 2011. С. 774

5. Michael McLeay, Amar Radia and Ryland Thomas. Money creation in the modern economy. Bank of England. 2014. P. 17.

6. Дзюблюк. Рубан. Управління банківською системою України. С. 22

7. Майкл Кумхоф и Золтан Якаб. Правда о банках. МВФ.

Поділитись: