Українське село вимирає або корені проблем.

Read More

Головні інгредієнти для становлення будь-якої індустрії – це умови та час.

У 1991 році у містах проживало 67.5% населення України, а на 2014 рік ця цифра сягала 69%. На перший погляд нічого не змінилось. Але якщо подивитись на кількість населення, то ми бачимо, що у 1991 році, на селі було 18 млн. тоді як у 2014 – трохи менше ніж 13 млн. Додайте до цього, що багато молоді не живе за пропискою і цифра може стати куди більш вражаючою.


На фоні такого катастрофічного падіння виникає банальне питання – чому ж село не стало продуктовою опорою для великих міст? Що пішло не так і коли почалась поступова деградація системи?

Коротка мандрівка в історію

В українського села було лише дві дати, коли все могло піти по зовсім іншому сценарію. Перша дата – це 5 квітня 1797 року, коли імператор Павло І видав маніфест про правове обмеження панщини до трьох днів. До цього у своєму трактаті він писав: «Человек первое сокровище государства» [1]. У істориків різна думка щодо політичних поглядів царя на кріпацтво, але можна уявити, що Павло І таки симпатизував ліквідації цього пережитку середньовіччя. З усім тим, політичної волі (або може часу, бо він був вбитий) у нього не вистачило, і, як наслідок, всі ці високі памфлети залишились порожнім звуком.


Друга дата – це 1861 рік, і вже онук імператора скасовує кріпацтво, впроваджуючи ринок землі. Однак це була далеко не перемога людяності, а продуманий крок бюрократичної машини імперії, що демонстрував примітивізм та обмеженість в розумінні економічних процесів. І питання тут не в тому, що його можна було скасувати за 60 років до цього, а в тому, що Олександр ІІ вчинив не як імператор, а як звичайний провінційний чинуша.


Замість того щоб надати селянам частину земель як компенсацію за варварський державний апарат, він зобов’язав населення викупити землю. Аналогічна історія була і в Австрійській імперії, яка своєю бюрократією мал чим відрізнялась від свого північного сусіда. Можемо опустити той момент, що ставка Земельного банку Російської імперії була таки низькою. Бо питання не в ставці, а в тому, що своїм рішенням імператор створив зайвий кредитний тиск на мертву фермерську індустрію. Фермерство ще не встигло народитись, як його вже почали душити.

Пам’ятник Олександру ІІ в центрі столиці Фінляндії.
(Хоч для когось він був корисний…)

В результаті, що ми маємо:

  • знищення кріпацтвом населення протягом 100 років, в результаті тотальна деградація продуктивності праці і глухий кут по всім напрямкам розвитку села;
  • заборгованість села на 20–30 років вперед через необхідність виплат кредитів за землю. Деяке розвантаження відбулося лише на початку ХХ століття, але по суті кредитний тиск зберігався;
  • селяни починали повністю з нуля у 1861 році, й до 1914 року мали занадто мало часу для становлення повноцінної індустрії (хоч і був явний прогрес, але це навіть не половина від можливого потенціалу).

Українське село та природні процеси

Головним природнім процесом, що негативно впливав на демографію села у ХХ-ХХІ столітті, стала технологізація та зміна підходів до вирощування агрокультур. Я не буду перераховувати всі фактори, але на цьому графіку ми можемо побачити, як падала доля робочої сили в агросекторі протягом останніх 700 років:

На додачу, також поглянемо на загальні тренди урбанізації по континентах:

Головна причина падіння зайнятості на селі – це технологізація та можливість отримати більший дохід на роботі у місті. Один з класичних прикладів, чому зайнятість знижувалась, це поява того самого трактора (до цього це була поява металевих інструментів, а ще до цього колеса). Якщо раніше орали поле живою силою (коні і т.п.), то тепер це робила вже техніка. Відповідно, знижувалась кількість залучених у процес людей. Те саме стосується і врожайності на 1 гектар, що почала швидко зростати через появу хімічної промисловості та вдосконалення самого процесу вирощування.
Ще одним фактором стала поява сільськогосподарських підприємств, які шляхом оптимізації робочих процесів в рази збільшували ефективність управління людськими ресурсами. Зокрема, це стосується як вирощування зернових, так і виробництва молока та м’яса, які від домогосподарств чи невеликих ферм почали переходити в ранг промислових масштабів. Сільськогосподарські компанії почали збільшувати не тільки кількість випущеного продукту, але і знижувати ціни. На фоні цього маленькі фермерські господарства через більші витрати почали зникати, а разом з ними й частина населення.


Хоча деякі дослідники, зокрема Michаel Lipton [2], зазначали, що сімейні ферми не вимруть, бо більш гнучко реагують на зміни кліматичних умов та сезонні коливання (але, судячи з усього, це більше стосується зернових, ніж тваринництва і т.п.). Також він підкреслював, що саме маленькі ферми були здатні вивести значну частину населення з бідності. Що ми й бачимо на початку ХХ століття, коли значна частина українських селян почала генерувати доходи та значно покращила умови свого життя (згодом більшовики назвуть їх кулаками). Логіка такого твердження проста – фермери генерують не тільки додану вартість, але й більш гнучко підходить до оплати праці. Натомість агрохолдинги часто через своє монопольне становище (регіональні монополії), платять копійки. І лише коли починається значний відтік населення, підвищують зарплатню. Важливо розуміти, що далеко не всі селяни готові кинути свої домівки й шукати нової долі в місті, тому деякі монополії цим користуються.

Які природні причини зменшення населення на селі:

  • технологічний процес зменшив кількість необхідної робочої сили;
  • збільшення врожайності на 1 га;
  • поява великих агрокомпаній, які шляхом масштабування (як наслідок, зменшення ціни на свої товари) витіснили значну частину маленьких фермерів.

Проблеми не природного характеру

В цьому розділі одразу розіб’ємо на блоки проблеми, що гальмують розвиток індустрії фермерства, де виробляють продукт (тобто не продаж сировини, на кшталт зерна). Але перед цим визначимо конкурентні переваги села (фермерських господарств):

  • більш висока якість товару, на фоні великих холдингів, починаючи від овочів і закінчуючи м’ясними виробами;
  • великий спектр різних та іноді унікальних товарів.

Споживчий попит. Головна проблема села неприродного характеру – це спровокована чиновниками хронічна економічна криза, яка не полишає Україну з моменту доби «Перебудови» (1986 рік). При цьому криза продовжує поглиблюватись, призводячи до шаленої деградації споживчий попит:

Як ми бачимо, 41% населення так чи інакше економить на їжі. А саме продукти харчування є головними товарами села. За різними оцінками, в Україні половину сімейного бюджету витрачають на їжу, а в тій же Польщі ця цифра сягає 20% (приблизно). Таке навантаження на бюджет призводить до того, що конкурентні переваги села в якості товару, нівелюються їх вартістю. І, як наслідок, породжує низький попит.


Саме через це в Україні лише 34 тис. фермерських господарств [4]. У Польщі цифра може коливатися від 800 тис до 1.4 млн. індивідуальних фермерських господарств (точні цифри не знайшов). При цьому підкреслю, що 91% земель належать саме фермерам [5].

Канали збуту продукції. Найголовніше – це як товар з фермерського господарства може потрапити на полицю магазину. Тут теж все дуже складно. По-перше, великі мережі супермаркетів не зацікавлені в продажі якісних товарів. Причина цього – відсутність так званого бренду. По-друге – не влаштовує ціна. Ну і звісно є ще банальна жадібність цих контор (з власного досвіду знаю, як одна з великих мереж супермаркетів хотіла дуже велику націнку на товар, так звану свою комісію). Додам, що багато супермаркетів України має надзвичайно темне походженяя…


В результаті фермери стикаються не тільки зі скаженими податками, але й відсутністю доступу до споживача. Звісно є можливість спробувати продати онлайн, але знову таки, все залежить від специфіки самого товару, доставки та попиту. Таким чином більшість фермерських господарств не створюють продукти під своїм брендом, а просто вирощують сировину і продають її на ринках чи оптовикам.

Капітал. Наслідком постійного втручання в економіку з боку чиновників став той факт, що вона повністю зневоднена, фактично на ринку є тільки олігархічний капітал. В результаті фермерству хронічно не вистачає інвестицій на техніку, основні фонди і т.п. Також за різними оцінками ця сфера дуже закредитована. Фактично фермерство знаходиться в хронічному дефіциті грошей, тому ніякого готового продукту воно випускати не буде. Лише окремі фермерські історії: з сиром, варенням, м’ясом і т.п. успішні. Як правило, в таких успішних історіях вдало зійшовся ряд факторів, починаючи від ринку збуту і закінчуючи капіталом.

Ринок землі. На початковому етапі в до-олігархічну еру (90-ті), ринок землі дійсно був крутим активом для того, щоб фермерські господарства та кооперативи отримували у власність від держави землю і продавали її, чи брали під неї кредити для розвитку сільського господарства (фактично нормального кредитування на селі не було). Однак, після початку другого десятиліття, олігархат прийшов і на село. Він і став головним тримачем землі, які б обмеження там не вводили. Бо в країні третього світу немає обмежень для рабовласників. Відповідно, коли президент заявляє, що він хоче повернути землю людям (ще питання, кого він за людей вважає), то я згадую його колег Кравчука та Кучму, які таким чином повертали підприємства народу. Результат, думаю, Ви знаєте. В сьогоднішніх умовах завдяки українським чиновникам неможливо провести реформу ринку землі, щоб нею володіли саме українські громадяни. Це не означає, що ринок землі запускати не треба, це означає, що ми просто фіксуємо реальність олігархічної країни.

Єдине, що можуть зробити чинуші:

  • дати можливість купляти землю всім (включно з іноземцями), щоб громадяни могли отримати максимальну ціну за свою землю;
  • видавати довгострокові кредити з 0% ставкою українським фермерам, які мають хоча б 3х річну історію роботи (кредити повинні бути публічними).

Висновок:

Олігархія, чиновництво, етатизм, соціалізм створюють Failed state, і у нас не так багато часу, щоб ці умови змінити. Якщо звісно когось ще цікавить наявність власної державності…

Джерела:

1. Павел Петрович. Сборник трактатов Рассуждении о государстве.
2. Michаel Lipton. Land Reform in Developing Countries
3. Публікація досліджень інфляційних процесів та зміни попиту на споживчому ринку Facebook: Alexey Doroshenko
4. https://www.ukrinform.ru/rubric-economy/2640616-v-ukraine-rabotaet-34-tysaci-fermerskih-hozajstv-ekspert.html
5. Główny Urząd Statystyczny: Charakterystyka gospodarstw rolnych w 2013

Поділитись: