Що таке гроші — пояснює Банк Англії. Основа економіки.

Read More

Стаття Банку Англії від 2014 року поставила крапку у спекуляціях навколо того, хто і як створює гроші в сучасній економіці. Повну версію ви можете прочитати на сайті Банку Англії:

https://www.bankofengland.co.uk/quarterly-bulletin/2014/q1/money-creation-in-the-modern-economy

В своїй статті я висвітлю всі основні моменти, які варто знати, якщо Ви не хочете потрапити в оману ілюзій, яких так багато навколо сучасної фінансової системи.

Сподіваюсь, що ця стаття допоможе читачам, які можливо, як і я свого часу, вірили спекулятивним міфам про “дику емісію” і таке інше. Маю відзначити, саме на базі цієї статті Банку Англії на Конкретиці опублікована стаття “Як з’являються гроші в українській економіці?”:

https://konkretyka.net/ukraine/yak-zyavlyayutsya-groshi-v-ukrayinskij-ekonomiczi.html

Процес появи гроші є основою розуміння того, як працює сучасна фінансова система.

Важливо: Банк Англії є найстарішим центральним банком світу.

Чи все розповідає про гроші підручник з економіки?

В цьому розділі спробуємо доповнити підручник «Основи економіки» від нобелівського лауреата з економіки Пола Кругмана 2011 року (можливо в оновленому виданні деякі тези виправлені)

Заздалегідь зазначу, що метою статті не є «викриття» чи щось подібне, це проста демонстрація, що іноді навіть такі імениті підручники не дають повної, а іноді й важливої інформації у деяких питаннях. 

Підкреслюю, що певною неповнотою пояснення про сучасну фінансову систему страждає не тільки підручник Кругмана, але й маса популярних академічних книг. ФРС навіть проаналізував їх та описав помилки, про що можна дізнатись тут (таблиця на сторінці 45):

https://www.federalreserve.gov/econres/feds/files/2020092pap.pdf

Тому зараз розглянемо, що саме писав Кругман про банки та центральний банк, і що свідомо або несвідомо він пропустив у своєму підручнику.

1. Комерційні банки. Якщо відкрити глосарій підручника Кругмана, то Ви там побачите таке роз’яснення терміну банк:

Банк (bank) — фінансовий посередник, який використовує ліквідні активи у формі банківських вкладів для фінансування низько ліквідних інвестицій позичальників або інших, хто потребує кредитів [1].

Не лякаємося складних термінів і звертаємо увагу на те, що банк визначено як фінансовий посередник. Хто це такий також дивимось у підручнику:

Фінансовий посередник — інститут, який трансформує кошти, зібрані у багатьох індивідів, у фінансові активи [2].

Фактично, цей термін означає, що банк залучає депозити вкладників, а потім роздає їх у вигляді кредитів позичальникам. Здавалося б, все цілком логічно, і дійсно — подібна схема формально може існувати, однак вона не повністю відповідає реальній ролі банків у створенні грошей. По детальне пояснення зазирнемо у статтю від Банку Англії:

Однією з поширених помилок є думка, що банки виступають просто посередниками, надаючи кредити з депозитів вкладників. Так, здається, що депозити, як правило, «створюються» рішеннями господарств заощаджувати, і банки потім «видають» ці депозити позичальникам, наприклад, компаніям, які хочуть фінансувати інвестиції, або тим, хто хоче придбати будинок.

Насправді коли господарства вирішують зберігати більше грошей на банківському рахунку, ці депозити надходять просто коштом депозитів, які в тому чи іншому випадку надійшли б компаніям як оплата товарів та послуг. Зберігання само собою не збільшує депозити або «доступні кошти» для позик банків. Дійсно, розглядаючи банки просто як посередників, ігнорується той факт, що насправді в сучасній економіці комерційні банки є творцями депозитних грошей [3].

З цього уривку нам стає ясно, що комерційним банкам необов’язково мати депозит клієнта, щоб видати кредит. В цей момент у Вас могло з’явитися припущення: Якщо банку не потрібен депозит від вкладника, значить він може видати кредит шляхом створення грошей (емісії) з нічого? І ви матимете рацію, от що зазначає Банк Англії:

Комерційні банки створюють гроші у формі банківських депозитів шляхом надання нових позик. Коли банк видає позику, наприклад, іпотечний кредит, щоб купити будинок, він, як правило, не видає на руки грошовий еквівалент. Натомість він зараховує на певний банківський рахунок депозит у розмірі застави. У цей момент створюються нові гроші. З цієї причини деякі економісти називають банківські вклади як «грошами авторучки», тобто створеними підписом банкірів, коли вони схвалюють позики [4].

На схемі зі статті це виглядає так:

Примітка: Саме тому, сьогодні наші гроші все частіше називають – кредитні гроші.

Тобто, коли до банку надходить запит на кредит, і ризик-менеджмент банку, оцінивши позичальника, його узгоджує, в цей момент створюються нові гроші. Однак система сама і знищує гроші, про що також зазначено у статті:

Подібно до того, як отримання нової позики створює гроші, повернення банківських позик знищує гроші [5].

Простими словами, після того, як людина повертає позику (тіло кредиту), то отриманні нею кредитні гроші автоматично зникають з економіки. Банк просто знищує їх у своїх записах і записує собі прибуток у вигляді виплачених клієнтом процентів з отриманого ним кредиту.

Тобто збільшення та зменшення кількості грошей в економіці залежить не від дій Центрального банку, а від кредитування економіки приватними банками. Цей постулат підкреслив навіть НБУ у своїй освітній презентації:

Більшість грошей у сучасній економіці (депозити) створюються комерційними банками через надання кредитів (ендогенні гроші) [6].

Примітка: Ендогенні гроші це такі, що створюються зсередини самою банківською системою, а не екзогенно, тобто через дії ззовні, в такому випадку — НБУ.

Кругман у своєму підручнику також зазначає, що банки створюють гроші, але чомусь в першу чергу він звертає увагу на інше:

Банки створюють гроші: коли грошові кошти поміщаються на рахунок в банк, він може видавати кредити користуючись з надлишкових резервів, які призводять до нових внесків в банківську систему і збільшують пропозицію грошей [7].

Тут мова йде про принцип «часткового резервування» (від якого відмовляються світові ЦБ, тобто не визначають норматив обов’язкових резервів), який описує Кругман у розділі про банки. Часткове резервування означає, що банк з отриманого депозиту від клієнта повинен відкладати х% цієї суми в резерви (норматив встановлює ЦБ), а решту використовувати згідно зі своєю стратегією управління фінансами (наприклад, видати новий кредит або поповнити свої резерви). Принцип створення грошей через часткове резервування досить простий і його ми можемо зрозуміти зі схеми нижче:

Джерело картинки: https://ru.wikipedia.org/wiki/Частичноебанковскоерезервирование

Додатково: ФРС у 2021 році випустив статтю, де рекомендував вчителям ВНЗ відмовитись від концепції “мультиплікатора”, як пояснення взаємодії мід ФРС, банками та створенням нових грошей: https://research.stlouisfed.org/publications/page1-econ/2021/09/17/teaching-the-linkage-between-banks-and-the-fed-r-i-p-money-multiplier

Тобто у цій застарілій концепції умовні 100 грн у випадку, якщо норма обов’язкових резервів складає 20%, створюють майже в 5 разів більше грошей. Проте, як зазначає Банк Англії, головним джерелом новостворених грошей є запит клієнта на кредит, і банк не обмежений своїми резервами для створення нового кредиту. Таким чином ми бачимо, що ЦБ дає більш детальну інформацію про те, як створюються гроші у сучасній системі, ніж даний розділ в підручнику.

НБУ своєю чергою також підтверджує слова Банка Англії:

Розмір резервів ніяк не обмежує обсяги банківського кредитування чи обсяги залучення депозитів [8].

Однак вся описана схема не означає, що приватний банк необмежений у видачі кредитів, тобто, що він може просто усім підряд їх роздавати, але про це поговоримо трохи пізніше.

Короткий висновок. Банк може створювати кредит з нічого: при видачі кредиту гроші створюються, при його погашенні знищуються. Раціонально може виникнути питання: а чому кількість грошей в економіці це важливо? Але на нього я дам відповідь, коли ми будемо знайомитись з роботами нобелівського лауреата Мілтона Фрідмана. Зазначу лише одне — гроші це мастило\пальне, яке запускає двигун економіки.

Резерви банку знаходяться на спеціальних рахунках ЦБ: на одному знаходяться резерви для операцій на міжбанківському ринку, а на іншому — обов’язкові резерви (заморожені). Фактично ці гроші можна назвати «грошима банків для банків» і до них клієнти не мають доступу. Тепер час поговорити про роль ЦБ у всій цій системі. 

2. Центральний банк. В підручнику Пола Кругмана ми можемо знайти таке формулювання: 

Центральний банк — інститут, який спостерігає за функціонуванням та регулює банківську систему, а також впливає на монетарну політику [9].

Зазначу, що ЦБ, окрім того, що регулює систему, він також відкриває рахунки банків, про які згадували вище. Саме ця система рахунків в ЦБ можно називати міжбанківським ринком. Я не буду говорити про те, як ЦБ створює резерви, лише подивимось як банки можуть використовувати їх:

  • купівля активів у ЦБ (наприклад облігацій тощо);
  • купівля готівки у ЦБ: умовно, Банку А потрібен 1 млн грн, тож він перераховує з резервів 1 млн і ЦБ надсилає у встановлений час цю суму до банку;
  • надання позик іншим банкам; 
  • розрахунки між банками: умовно, клієнти Банку А придбали товари у клієнта Банку Б протягом дня — відповідно, у встановлений час банки між собою розраховуються.

Це все називається міжбанківським ринком, на який і намагається впливати ЦБ. Існують різні варіації його дій, від надання позик приватним банкам, щоб знизити ставки міжбанківських кредитів (банки позичають іншим банкам), до навпаки — викупу резервів шляхом продажу «депозитних сертифікатів» (так звана абсорбція ліквідності, щоб ставки по міжбанківському кредитуванню зросли). Таким чином ЦБ, згідно зі своїми моделями (ЦБ розраховує свої дії виходячи з моделей), впливає на банки, обмежуючи чи розширюючи їхню експансію в реальній економіці. Однак зазначу, що цей процес регулювання складний і я описую дуже спрощено.

Одним з головних інструментів прямого втручання у міжбанківський ринок є ключова ставка ЦБ. В суспільстві чомусь виникає враження, що коли ЦБ знижує ставку, отже падають ставки кредитів в приватних банках. Однак на практиці ставка ЦБ націлена на вплив на міжбанківський ринок і вже потім частково вона може впливати на ціну кредиту для реального сектору економіки.

ЦБ може створювати гроші, але, якщо виражатись більш коректно, ЦБ створює резерви для банків, якщо вони їх потребують. От що пише Банк Англії:

А резерви, як правило, постачаються Банком Англії комерційним банкам «на вимогу», в обмін на інші активи на їхніх балансах. Сукупна кількість резервів жодним чином не обмежує розмір банківських позик або створення депозитів. [10]

Пряма емісія в реальну економіку з боку ЦБ можлива, якщо уряд вирішив випустити облігації (взяти в борг) і ЦБ їх придбав (для цього існує багато варіацій). Таким чином гроші можуть потрапляти в економіку. Однак, коли уряд повертає гроші ЦБ, цей кредит знищується, так само як це відбувається і в приватних банках.

Нам важливо пам’ятати, що ЦБ не визначає кількість грошей в економіці, що також підтверджує НБУ:

Зміна грошової маси (прим.: кількості грошей в економіці) — результат рішень комерційних банків, їхніх позичальників, кредиторів та акціонерів, які ухвалюються в умовах регуляторного впливу центрального банку. Центральний банк не таргетує певний рівень грошової маси [11]!

Більш детально, про спрособи створення грошей НБУ тут: https://konkretyka.net/ukraine/yak-zyavlyayutsya-groshi-v-ukrayinskij-ekonomiczi.html

Які обмеження мають приватні банки та приклад їхніх розрахунків. 

Це, напевно, найскладніша частина, бо тут все зовсім непросто і навіть стаття Банку Англії не дає деталізований чи свого роду розгалужений перелік принципів, користуючись з яких банки працюють з ризиками. Однак основні причини, що обмежує банки в ній зазначені:

– Ринкові сили стримують кредитування, оскільки окремі банки повинні мати можливість вигідно позичати на конкурентному ринку.

– Кредитування також обмежене, оскільки банкам доводиться вживати заходів для зменшення ризиків, пов’язаних із наданням додаткових позик.

– Регуляторна політика виступає обмеженням діяльності банків з метою пом’якшення накопичення ризиків, які можуть становити загрозу стабільності фінансової системи [12].

Схожий перелік зазначає й НБУ у своїй презентації. Але підемо далі й розглянемо приклад, який надає Банк Англії:

Припустимо, що окремий банк знижує ставку, яку він нараховує за своїми позиками, і це приваблює домогосподарство взяти іпотечний кредит для придбання будинку. У момент надання іпотечної позики на рахунок домогосподарства зараховуються нові депозити. І щойно вони купують будинок, вони передають свої нові депозити продавцю будинку. Ця ситуація показана на першій діаграмі (картинка нижче). Покупець залишає новий актив у вигляді будинку та нового пасиву у формі нової позики. У продавця залишаються гроші у формі банківських депозитів замість будинку. Швидше за все, рахунок продавця буде в іншому банку, ніж рахунок покупця. Отже, коли транзакція відбудеться, нові депозити будуть перераховані в банк продавця, як показано на другій діаграмі (картинка нижче). Банк покупця матиме тоді менше депозитів, ніж активів. По-перше, банк покупця розраховується з банком продавця шляхом переказу резервів. Але це призведе до того, що у банку покупця буде менше резервів та більше позик у порівнянні з його депозитами, ніж раніше. Це, ймовірно, буде проблематично для банку, оскільки це збільшить ризик того, що він не зможе задовольнити всі свої ймовірні відтоки. І на практиці банки щодня видають багато таких позик. Отже, якби даний банк фінансував усі свої нові позики таким чином, у нього незабаром закінчилися б резерви.

Отже, банки намагаються залучити або зберегти додаткові зобов’язання для супроводу своїх нових позик. На практиці інші банки також видаватимуть нові позики та створюватимуть нові депозити спосіб зробити це спробувати залучити деякі з цих новостворених депозитів. У конкурентному банківському секторі це може передбачати збільшення ставки, яку вони пропонують домогосподарствам на своїх ощадних рахунках. Залучаючи нові депозити, банк може збільшити обсяг кредитування, не зменшуючи свої резерви, як показано на третій діаграмі (картинка нижче). Альтернативно, банк може позичати в інших банках або залучати інші форми зобов’язань, принаймні тимчасово. Але чи через депозити, чи через інші зобов’язання, банку потрібно було б переконатися, що він залучає та утримує якісь кошти, щоб продовжувати розширювати кредитування. І вартість цього потрібно вимірювати за відсотками, які банк очікує заробити за позиками, які видає, що, своєю чергою, залежить від рівня банківської ставки, встановленого Банком Англії

Банк Англії продовжує:

Кредитування окремих банків також обмежується міркуваннями щодо кредитного ризику. Це ризик для банку позичати позичальникам, які виявляються не в змозі повернути свої позики. Частково банки можуть захиститись від кредитного ризику, маючи достатній капітал, щоб покрити будь-які несподівані збитки за своїми позиками. Але оскільки позики завжди включатимуть певний ризик для банків зазнати збитків, то вартість цих збитків буде врахована при визначенні цін на позики. Коли банк надає позику, процентна ставка, яку він нараховує, зазвичай включає компенсацію за середній рівень кредитні збитки, які банк очікує зазнати. Розмір цієї складової процентної ставки буде більшим, коли банки вважають, що вони зазнаватимуть збитків, наприклад, при кредитуванні іпотекодавців із високим співвідношенням позики та вартості. Оскільки банки розширюють кредитування, їхній середній очікуваний збиток за позикою, ймовірно, збільшиться, що зробить ці позики менш вигідними. [13].

Тобто система має ряд стримувальних факторів, від кон’юнктури ринку до дій ЦБ та банального здоров’я економіки. 

Дуже спрощене пояснення прикладу: Тобто, як зазначено в прикладі Банку Англії, коли Банк А перерахував новостворені гроші свого клієнта (перерахував резерви зі свого рахунку в ЦБ) до Банку Б, де той придбав у клієнта цього банку будинок, він може отримати від іншого банку чи від Банку Б такі ж новостворені гроші (аналогічна операція з резервами). Фактично, відбувається обмін новоствореними зобов’язаннями. Якщо в кінці дня він помічає, що після всіх операцій йому не вистачає резервів для розрахунків з іншими банками, то тоді він звертається до ЦБ або до інших комерційних банків, щоб отримати кредит.

Примітка: Банки розраховуються між собою резервами, якщо після обміну у деяких банків зявляються надлишкові резерви вони можуть надати їх в кредит іншим банкам або це може зробити сам ЦБ. Якщо Вам цікаво, як працюють банківські резерви більш детально, то є цікава стаття: В. О. Грищенко. Денежный мультипликатор в контексте современных представлений о создании денег.2017.

Висновок. Щоб він був якомога повнішим, ще раз звернімося до статті Банку Англії:

Більшу частину грошей в обігу створюють не друкарні Банку Англії, а самі комерційні банки: банки створюють гроші щоразу, коли вони позичають комусь в економіці або купують актив у споживачів. І на відміну від описів, що містяться в деяких підручниках, Банк Англії безпосередньо не контролює кількість ні вузьких (narrow money — грошова база), ні широких грошей (broad money — грошові агрегати М2, М3). Проте Банк Англії все ще може впливати на кількість грошей в економіці [14].

Сучасна система функціонування грошей в рази складніша, але це не означає, що вона намагається когось надурити. Сподіваюсь, що цей невеликий приклад допоміг зрозуміти принцип системи та позбавив певних ілюзій.

Джерела:

1. Пол Кругман. Р. Веллс. М. Олни. Основы Экономикс. 2011. С. 851

2. Там же. С. 781

3. Michael McLeay, Amar Radia and Ryland Thomas. Money creation in the modern economy. Bank of England. 2014.

4. Там же.

5. Там же.

6. https://old.bank.gov.ua/doccatalog/document?id=86153072

7. Пол Кругман. Р. Веллс. М. Олни. Основы Экономикс. 2011. С. 786

8. https://old.bank.gov.ua/doccatalog/document?id=86153072

9. Пол Кругман. Р. Веллс. М. Олни. Основы Экономикс. 2011. С. 788

10. Michael McLeay, Amar Radia and Ryland Thomas. Money creation in the modern economy. Bank of England. 2014.

11. https://old.bank.gov.ua/doccatalog/document?id=86153072

12. Michael McLeay, Amar Radia and Ryland Thomas. Money creation in the modern economy. Bank of England. 2014.

13. Там же.

14. Там же.

Share: