Крива Лаффера. Оптимальна ставка податку.

Read More

Визначення оптимальної ставки податку завжди буде маніпулятивною темою. 

Бюрократи будуть бажати більше, а громадяни віддавати менше. Проте, цей природній конфлікт інтересів не робить ці дві сторони рівними і причина в тому, що саме бюрократія відіграє головну токсичну роль.

В історії майже всі бюрократичні апарати держав починаючи з давнього Єгипту доби Ехнатона, Римської імперії та звершуючи СРСР займалися токсикою, яка отруювала економіку*.

*Примітка: З цими прикладами Ви можете ознайомитись тут:

Про Єгипет: https://konkretyka.net/taxes-history-ukr/chym-ukrayina-shozha-na-starodavnij-yegypet.html

Про СРСР: https://konkretyka.net/publikacziyi-ukr/planova-systema-srsr.html

Про Рим: https://konkretyka.net/taxes-history-ukr/prychyny-psuvannya-monety-v-rymskij-imperiyi.html

Навіть бюрократичні апарати Заходу у різні періоди свого існування значно зловживали своїм становищем. Природу цього протистояння чудово описав Мюррей Ротбард:

На свободном рынке люди получают деньги в обмен на товары и услуги; другой способ обзавестись деньгами — заняться разработкой золотых приисков (в долгосрочной перспективе это занятие не более прибыльно, чем любое другое). Но в случае если государство может безнаказанно стать фальшивомонетчиком (т.е. создать деньги из ничего), ему незачем заниматься продажей услуг или золотодобычей — оно может просто наделать себе денег. Тогда государство получает возможность присваивать материальные ресурсы исподтишка и почти незаметно [1].

Мова йде про те, що ще з часів Древнього Риму, коли бюрократії необхідно було більше грошей на бюджетні витрати, вона не займалася створенням умов, щоб економіка стала більшою, а просто псувало монету.

Псування монети, а саме зменшення в ній кількості срібла або золота (або додавання, якихось сплавів) і було скритим податком, який мав «компенсувати» дефіцит бюджету. Тобто бюрократія затверджувала статті витрат, не рахуючись з реальним становищем фінансів в державі.

Звісно, можна сказати, що бюрократи діяли в інтересах народу, однак, чи бачите Ви зараз на карті Римську імперію? І чи були громадянські війни між бюрократами в інтересах народу? Питання риторичні і кейс імперії та СРСР показує, що без обмеження бюрократичного апарату він починає пожирати сам себе.

Як впливає ставка податку на бізнес? Досить просто, якщо людина заробляє 1000 грн і віддає на податки 500, то його споживання всього 500. Інші 500 витрачає держава в особі бюрократа, керуючись власним баченням (від того і велика кількість провальних проектів у бюрократів та корупція), яка вже не раз доводила в історії свою неефективність витрат.

Цікаве дослідження: https://konkretyka.net/articles-ukr/krytyka-derzhavnyh-vytrat-abo-dyka-neefektyvnist.html

Відповідно, чим більше людина платить податки, тим менше грошей вона витрачає в економіці, а це означає, що менше товарів та послуг буде створено, бо на них просто немає попиту. А той попит, який генерує держава, не може охопити всю економіку і часто має токсичні прояви через корупцію, яка є усюди.

Додатковим негативним фактором при високих податках є бажання капіталу втекти. Зокрема, це одна з причин, чому багато бізнесів вибирають юрисдикції з меншими податками.

Простими словами, рівень податкового тягаря впливає на всі сфери економіки і особливо на економічне зростання. З дослідження Роберта Лоусона та ін., яке наведене вище ми взагалі бачимо прямий зв’язок між моментом зростання податків і падіння темпів зростання економіки.

В цьому плані, цікавим прикладом виступає ще й дослідження Професора Olle Krantz, який в своїй роботі по Шведській економіці «Economic Growth and Economic Policy in Sweden in the 20th Century: A Comparative Perspective», прийшов до тих же висновків:

  • Шведська економіка активно зростала до 1970 року, після чого почала значно сповільнюватись. Провівши аналіз Професор Olle Krantz не побачив зовнішніх факторів, які могли спричинити падіння темпів зростання економіки і прийшов до висновку, що причина у внутрішніх факторах.
  • Внутрішніми факторами виступало насамперед обмеженість маленького шведського ринку і побудова «соціальної держави». Тобто зростання податків, які почали сповільнювати накопичення капіталу і як наслідок економіка пішла вниз. Спочатку вона просто уповільнила зростання, а потім коли видатки держави досягли рекордного рівня в 66% і зовсім зупинилось.

Також, Професор посилаючись на дослідження Åsa Hansson і його роботу «Limits of Tax Policy» впливу рівня витрат держави (тобто високих податків) на економічне зростання цитував:  

Размер правительства является отрицательным и значимым фактором, определяющим темпы экономического роста. Более того, величина подразумевает, что увеличение размера правительства на 1 процентный пункт приводит к снижению темпов роста на 0,23 процентных пункта. 

Простими словами, чим більше уряд збирає податків, тим меншим стає економічне зростання. На фоні цього, не дивно, що капіталізм отримав становлення в державах з низькими податками.

Додатковим аргументом у цей взаємозок служить фіскальна історія США. Зокрема, науковці виділяють три реформи, які мали на меті зниження податків і призвели до економічного зростання в США:

1. Початок зниження податкових ставок з 77% у 1918 році до 25%. Ефект десятиліття зростання економіки до 1929 року (правда тут ще варто додати фактор вигоди, яку отримало США після перемоги Антанти).

2. Зниження податків Кеннеді у 1964 році, яке дало змогу зробити ривок до моменту «нафтової кризи».

3. Зниження податку при Рейгані, який не просто скоротив податкові ставки на 25%, він провів також ряд дерегуляторних процедур. В результаті податкові надходження до бюджету виросли, а економіка змогла подолати безробіття.

Після усвідомлення цих взаємозв’язків можемо перейти до розгляду Кривої Лаффера, яка ширше дає зрозуміти роль податків в житті економіки.

Крива Лаффера.

Цікава закономірність, яку назвали «Крива Лаффера» була відкрита у 80-х роках економістом Артуром Лаффером. Згодом, його ідеї на ряду з ідеями Мілтона Фрідмана були взяті на озброєння Президентом Рональдом Рейганом, який провів видатну фіскальну реформу.

Однак, про що ж ця крива і що вона показує? Вона показує, залежність ставки податку та доходів бюджету. Зокрема одна з цікавих закономірностей, була знайдена в фіскальній історії США, де при податках у розмірі 13% та 65% державний бюджет отримував майже ОДНАКОВУ СУМУ:

1916 рік – податок 13% – доходи 81 000 тис. дол.

1921 рік – податок 65% – доходи 84 000 тис. дол.

Примітка: Вказана максимальна ставка податку в прогресивній системі. Тобто при доході в 1000, не було б сплачено 130 і 650 відповідно, а згідно шкали, тіло оподаткованого доходу розбивається на групи і з кожної частини береться податок. Тобто, якщо дохід людини 1000, то до 300 буде застосовано наприклад 20% податку, до інших 200 – 30% і так далі. Тобто в результаті реальна ставка податку могла б бути 45-50%.

Формально ми можемо побачити ці значення на цій візуалізації кривої Лаффера:

Проте, при однакових доходах бюджету кількість громадян, які мають відповідні доходи відрізняється в рази. Зокрема у 1916 році 1296 громадян мали доходи понад 300 тис., а у 1921 році тільки 246 громадян мали відповідні доходи [2].

Фактично приклад з фіскальної історії показує, що при зростанні податків частина громадян втрачає доходи. Причин тут може бути багато, держава забрала значну частину їх доходу або доходу інших платників податків (залежно від груп доходу) і в результаті зменшилось споживання (люди почали менше купляти, нагадаю, що кожна витрачена гривня це дохід когось іншого) і їх доходи впали.

Важливо пам’ятати:  Економіка має ланцюгову модель, тобто, якщо ввести податок для якоїсь групи товарів чи группи людей, ефект від цього відчують всі. Бо неминуче впаде їх споживання, а це зі свого боку уповільнить споживання в інших секторах.

На додачу ще одним важливим аспектом є той факт, що якщо при 13% податку охочих ухилитись майже не було, то при 65% кількість бажаючих скоріш за все шалено зросла.

Зазначу, що коли вже Рузвельт в 30-х намагався ввести великі податки, значна частина бізнесу негативно це сприйняла:

«Мої статки – на Багамських островах, і вони там залишиться до тих пір, поки цей покидьок знаходиться в Білому домі»[3].

На додачу вже дослідник фіскальної історії Чарльз Адамс вказує, що зростання податків завжди призводило до втечі капіталу:

Налоговые гавани — неизбежность во всех тех случаях, когда налоги слишком высоки. В конце римского периода истории полчища римских налогоплательщиков переходили к варварам, чтобы избежать порабощения уродливыми римскими налогами. Ничего трудного для понимания: настоящее бегство, чтобы уйти от налогов. В VII — VIII вв. ислам служил налоговой гаванью для христиан. Первой налоговой гаванью по окончании Средних веков была Америка. Историки охотно признают, что бежавших из Европы в Новый Свет, чтобы избавиться от ненавистных европейских налогов, было больше, чем тех, кто стремился обрести религиозную или политическую свободу. Бегство в «гавани» в XX в. — та практика, к которой человечество прибегает время от времени с начала письменной истории [4].

Тобто, Лаффер у своїй кривій, просто зафіксував, що радикальне зростання податків не призводить до збільшення надходження в бюджет, а лише зменшує кількість платників податку.

Ідеальна ставка податку існує?

Звісно, в світі немає нічого ідеального і питання, щодо ставок податку є таким же дискусійним, як і філософські питання.

Проте, є деякі дослідження, які говорять, що “комфортна” ставка існує і навіть показують її на «Кривій Лаффера»:

І тут нам до рук потрапляє цікаве дослідження з боку лівих економістів, які на фоні маси деструктивних пропозицій вивели цікаву теорію (вони є прихильниками великого уряду та регулювання кожного подиху платника податків). Дослідження провело подружжя Ромерів (Christina D. Romer. David H. Romer. The macroeconomic effects of tax changes: estimates based on a new measure of fiscal shocks.). 

З його висновків інші економісти почали будувати нову криву Лаффера, яка тепер виглядала так:

Професор Tim Groseclose так прокоментував роботу дослідників: 

«хотя в статье Ромер-Ромер явно не обсуждалась кривая Лаффера, ее результаты означают, что коэффициент максимального дохода намного ниже, примерно 33%» [5]. 

Тобто при 33% держава отримує максимально можливі доходи від податків. А якщо звернути увагу на той факт, що держава в більшості неефективно витрачає такі гроші, то їй не потрібний доступ до таких великих ресурсів і тому ставка може бути зменшена до 20% і навіть 10%, чого було б більш ніж достатньо на ключові функції держави (суд, поліція та армія).

Правда, варто зазначити, що податкова ставка повинна на додачу ще й визначатись запитом громадян. Зокрема в Україні нещодавно більшість людей заявили, що справедливою ставкою податку є цифра в 10% її підтримало 51.8% опитаних [6].

При цьому 56% хочуть розпоряджатися самостійно своїми доходами і така реакція є нормальною на фоні тотальної корупції в медицині та освіті, про що говорить рейтинг України у «рівні сприйнятті корупціїї» – 126 місце.

Примітка: Рівень сприйняття корупції – це показник, як населення часто стикається з корупційними елементами, тобто це думка населення. Загалом, виміряти нашу корупцію напевно неможливо, бо олігархічна держава завжди є токсичною.

Скільки ж українців сплачує податків? ЄСВ – 22%, ПДФО (+військовий збір) – 19.5% – це тільки з ЗП, далі в магазині ще +20% ПДВ, ну і звісно мита, акцизи, які закладені у ціни товарів. За різними оцінками громадянин сплачує 50-55% від свого доходу, за такої умови навіть ліві економісти формально прийшли до висновку, що максимум від економіки можна отримати при 33%.

Характерно, що коли Артур Лаффер ознайомився з українською податковою системою він сказав:

Вам треба наслідувати те, що робили європейці 150 або 100 років тому, а не те, що вони роблять зараз. Не робіть того, що зараз роблять багаті. Робіть те, що вони зробили для того, щоб стати багатими [8].

Висновок. Крива Лаффера це чудовий кейс, який показує, що жага бюрократії до більших податків тільки стагнує доходи населення. При цьому дослідження Ромерів та висновки інших науковців говорить, що максимальною ставкою податку взагалі може бути 33%, а не 50%. Правда, знову варто зазначити, що чиновник ніколи не буде витрачати ці гроші раціонально, а це значить, що ставку податку і загалом рівень навантаження повинні визначати і сплачувати громадяни Української Республіки.

Посилання:

1. Мюррей Ротбард. Держава та гроші.

2. Andrew William Mellon. Taxation: The Peoples Business. New York, 1924. Р. 74-75.

3. Randolph Ε. Paul, Taxation in the United States. 1954. P. 20 

4. Чарльз Адамс. Вплив податків на становлення цивілізації. С. 507

5. Tim Groseclose. The Laffer Curve and New Evidence that Taxes Stifle Economic Output

6. https://www.epravda.com.ua/news/2020/04/14/659347/

7. https://www.transparency.org/en/countries/ukraine#

8. https://www.eurointegration.com.ua/interview/2015/09/14/7038229/

Джерела:

1. Gwartney J.D., Lawson R.A., Holcombe R.G. The Size and Functions of Government and Economic Growth

2. Olle Krantz. Economic Growth and Economic Policy in Sweden in the 20th Century: A Comparative Perspective

3. Åsa Hansson. Limits of Tax Policy

4. Christina D. Romer. David H. Romer. The macroeconomic effects of tax changes: estimates based on a new measure of fiscal shocks

Поділитись: