США XIX століття. Республіка підприємців

Read More

Технологічний прогрес привчив нас дивитись на минуле зухвало, особливо, коли мова заходить про технології. Однак, є випадки, коли минуле на нас може дивитись зверхньо, і успіх американської економіки ХІХ століття – яскравий приклад.

З минулої статті ми дізналися, що в США в добу класичного лібералізму держава не втручалась у справи бізнесу та не вводила прямих податків. Але який же результат для економіки мала така політика? На це питання ми спробуємо відповісти в цій статті.

Проте, на початку розглянемо чи дійсно рабство вплинуло на технологічність американської економіки та в чому була різниця між Північчю (Союзом) і Півднем (Конфедерацією).  

Яка роль рабства в республіці підприємців?

Ліві, та загалом прихильники етатизму, часто згадують рабство в контексті того, що, мовляв, не підприємці побудували успішну країну, а руки рабів. Правда, вони не знайомі з цифрами і, звісно, їм невідомо, що рабство та експорт бавовни були основою Півдня, не Півночі, а саме остання була інноваційним та промисловим двигуном США.

Грінспен у своїй книзі пише:

«До 1860 року близько чотирьох з 4,5 млн. афроамериканців були рабами і майже всі вони перебували у власності плантаторів з Півдня» [1].

На додачу, більшість банків Півдня часто мали у заставі рабів і навіть кредитували їх купівлю. Загалом, попит на них був настільки великий, що ціни постійно зростали. Через це з’являлись плантатори, які навіть спекулювали на перепродажі рабів, перетворивши це заняття на другорядний бізнес

Важливо: Рабство і кріпацтво є найбільш брудними сторінками в історії людства. Однак ці дні пройшли, і сьогодні в цивілізованому світі царюють принципи свободи. Тож варто концентруватись на цьому, а не ділити сьогоднішніх людей на постраждалих та агресорів, бо ні тих, ні інших по факту вже немає на цьому світі. 

Головна особливість рабства, це низька продуктивність праці, хоч по деяким розрахункам у Конфедерації вона навіть зростала з року в рік, але це було скоріш пов’язано з технологічним прогресом (машини по отриманню бавовни) ніж з «ефективним менеджментом» плантаторів. 

Токсичність такої системи відмічав і Людвіг фон Мізес, зазначаючи, що рабство лише відкидає прогрес назад та консервує систему:

«Ми стверджуємо, що система, заснована на свободі для всіх працівників, гарантує найвищу продуктивність праці і тому служить інтересам всіх. Ми нападаємо на примусове рабство не тому, що воно вигідно тільки «господарям», а тому, що переконані: в кінцевому рахунку воно шкодить інтересам всіх членів суспільства, включаючи «господарів». Якби людство залишалося вірним практиці всієї або навіть частини робочої сили в рабстві, дивовижні економічні досягнення останніх ста п’ятдесяти років були б неможливі [2].

Тим не менш, багато ЗМІ полюбляють маніпулювати і все ж підносити роль рабства в історії успіху США, зокрема, спираючись на дані експорту, а саме долю в ньому бавовни: 

Примітка: Бавовна – це нафта ХХ століття.

При цьому вони не згадують, що в США зростав і не сировинний експорт:

Як ми бачимо за 40 років експорт Півночі (бо Південь – це тільки бавовна) збільшився у понад два рази. В свою чергу разом з експортом зростав і імпорт: 

Зростання імпорту з Європи в більшості було пов’язано з високими прибутками плантаторів, які часто закуповували значні об’єми промислового імпорту, чим дуже дратували Союз. В результаті північні еліти вирішили підняти мита і у 1857 році торгові тарифи злітають до 50%, що ставить Конфедерацію в невигідне становище:

«Північ створила систему державних доходів і витрат, при якій на Південь припадає непропорційно велика частка податків, а Північ отримує непропорційно велику частку надходжень. <…> Південь, що дає значну частину експорту Союзу, насправді платить набагато більше, ніж потрібно по справедливості» [3].

Піднімаючи мита, Північ не планувала перерозподілити податкові доходи на свою користь, а лише бажала збільшити попит на свої товари зі сторони Півдня. Однак, нічого з цього не вийшло і сторони зробили перший крок до громадянської війни. 

Цікаво, але Союз і Конфедерація значно відрізнялися у підходах до управління своїми капіталами, що дуже чітко підкреслив Грінспен:

«Північ інвестувала в машини і механізми для полегшення праці – як сільськогосподарські, так і промислові. Південь інвестувала в рабів. Частка населення Півночі, зайнятого в сільському господарстві, впала з 80 до 40%, в той час як частка зайнятого землеробством населення Півдня застигла на позначці 80%. Північ набагато активніше інвестувала в свій людський капітал: населення Нової Англії було, ймовірно, самим високоосвіченим суспільством на Землі на той час – 95% жителів вміли читати і писати» [4].  

Тобто, ми можемо зробити висновок, що доходи Півдня здебільшого витрачались на внутрішнє споживання та на купівлю імпорту, і значною мірою не впливали на розвиток промисловості Півночі, а саме вона і стала основою США. 

Варто також пам’ятати, що 70% національного багатства та 80% банківської системи було у Союзу, і 50% промислового потенціалу було сконцентровано також в трьох штатах Півночі [5]. Це в свою чергу показувало тотальну перевагу над економікою плантаторів. Не дивно, що і інтелектуальний потенціал був розподілений за тією ж пропорцією:

«93% важливих винаходів, запатентованих в США між 1790 і 1860 рр., були зроблені в так званих вільних штатах (тобто Північ), причому майже половина – в Новій Англії» [6].

Примітка: Фактично, Південь першим продемонстрував, що країни, які багаті на природні ресурси, програють технологічні перегони. 

Думаю, що ця цифра дає вичерпну відповідь про роль рабства в успіху США, а точніше демонструє, що воно ніяк не могло вплинути на промисловий прогрес Півночі. Хоча звісно частина ресурсів перетікала до Союзу (підтримуючи попит на окремі товари), але і це було б неможливо, якби Елі Уітні не створив машину, що в 25 разів прискорювала отримання бавовни з зерна, тим самим створивши бавовняну індустрію Півдня.

Конфедерація, отримуючи колосальні доходи, продовжувала концентруватись на бавовні, ігноруючи необхідність розвитку промисловості та інноваційних індустрій. В той час підприємці Півночі інвестували у розвиток своїх фабрик та індустрій. Як наслідок, результат громадянської війни Півночі та Півдня був відомий ще до її початку. Бо Конфедерація не мала навіть заводів, які б могли забезпечити її зброєю…

Правда, варто зазначити, що так званого добра та зла тут немає, бо Північ, усвідомивши свою могутність, просто прибрала Південь, який занадто сильно сп’янів від потоку золота. Тож в момент, коли перевага була занадто очевидна, Північ ввела тариф і спровокувала гордовиту верхівку Півдня на війну, щоб остаточно ліквідувати децентралізовані вподобання окремих штатів.

Результати дерегульованої економіки 

Після того, як ми дізнались, що рабство ніяк не могло вплинути на технологічний прогрес, ми перейдемо до результатів діяльності де-регульованої економіки. Але перед цим давайте порівняємо умови ведення бізнесу в ХХІ та ХІХ столітті. 

Почнемо з переліку умов України, з якими постійно стикаються підприємці при відкритті чи веденні підприємницької діяльності:

  • пройти реєстрацію через заповнення маси папірців.
  • вибрати сферу діяльності, обрати правильні КВЕДи (якщо ФОП).
  • отримати дозволи/сертифікати (залежно від сфери діяльності).
  • найняти бухгалтера або консультуватись у податкового консультанта.
  • порахувати власну маржу відносно податку.
  • орієнтуватись у трудовому законодавстві, щоб правильно сплачувати податки за робітників.
  • регулярно проходити перевірки та побори від бюрократії.

Дещо схожі умови ведення бізнесу зараз панують і в США, де давно царює регульована економіка. Зокрема, в одному дослідженні науковці підрахували приблизні витрати бізнесу на дотримання усіх федеральних регуляторних вимог: 

Також, згідно дослідження Nicole та Mark Crain 72% фірм в США регулярно звертаються до консультантів, щоб привести свою діяльність у відповідність до діючих нормативних правил [7]. Таким чином держава сама створює зайві витрати для бізнесу.

Така політика не дивна для ХХІ століття, де бюрократія та бізнес живуть в різних світах, інакше пояснити постійне закручування гайок неможливо. Регуляція та вимоги до звітності з року в рік ускладняються. Навіть МВФ говорить про проблему зарегульованості розвинених економік:

https://konkretyka.net/articles-ukr/administruvannya-podatkiv-potrebuye-zmin-mvf.html

Україна в свою чергу просто пливе за течією і водить ті самі регуляторні правила, що і на Заході, створюючи для свого бізнесу ще більше причин, щоб поїхати з країни. Для прикладу, нещодавній закон 1210 змусив значну частину тих людей, хто має КІК (контролюючу іноземну компанію) або стартапи, просто тікати з країни (або змінювати податкове резидентство), аби їм не дорахували податків і не обклали штрафами.

Цікаво, що все це здійснюється бюрократами в «інтересах» народу з явно провальними результатами. Бо тотальна фіскалізація, що має на меті збільшити надходження в бюджет, на практиці лише збільшує відтік бізнесу з країни (зменшує податкову базу) і в довгостроці має лише негативний ефект на бюджет. Класичним прикладом такої політики є РФ, яка прийняла схожий закон багато років тому:

https://www.nalog.ru/rn77/news/activities_fts/7144772/

За різними оцінками, від 4 до 10 тис. підприємців (у тому числі доларових мільйонерів) покинули країну або змінили своє податкове резидентство. Бюджет отримав додаткових надходжень всього +0.3%. Однак, податкова не зупиняється, і нещодавно в РФ пройшла новина, що у разі перебування неподаткового резидента РФ на її території більше 90 днів на рік, він поптрапляє під регуляцію закону про КІК (Україна, судячи з усього, також буде розглядати подібний маневр).

Таким чином, вимог до підприємців стає все більше, а значить зростає складність ведення бізнесу, що неминуче гальмує розвиток. І це я ще не згадував про проблеми патентного права, відсутності правової системи, гарантій прав власності і т.п.

На фоні нашої реальності умови США ХІХ століття були кардинально іншими. Держава не вводила закони про КІК і не бігала з сокирою за платником податків, вона просто брала тариф і не втручалась в діяльність своїх компаній. На додачу, вона навпаки, намагалася допомогти, впроваджуючи такі норми, як патентне право. Хоч патент потім і призвів до перекосів в системі, але на початку він значно допоміг винахідникам в забезпеченні їх права на результати своєї роботи.

Такий лагідний режим невтручання призвів до появи цілих поколінь новаторів, які створили промислову Америку. Варто зазначити, що таке покоління є і у нас, просто воно покидає країну, бо для цих людей немає комфортних умов, які були в США 200 років тому. Про таку міграцію говорять не тільки соц. опитування, але й регулярні переїзди компаній: 4A Games – Мальта, Grammarly.Inc – San Francisco, California [8] і багато інших.  

Головним результатом американської політики стало те, що зі США не виїжджали, а навпаки прибували, щоб відкрити власний бізнес. Нижче я наведу цитати з книги Алана Грінспена, де він перераховує величезну кількість винаходів, що дали можливість США зробити стрибок: 

  • Жатка Сайруса Маккормік, яку лондонська The Times описувала як поєднання акробатичної трапеції та інвалідного візка, за період з 1831 р (коли вона була винайдена) по кінець XIX ст. дозволила підвищити продуктивність праці на 500% при зборі пшениці і на 250% – при зборі кукурудзи.
  • У 1840-і рр. Зінгер винайшов швейну машинку, яка мабуть більше, ніж будь-який інший винахід XIX ст., вивільнила жіночу робочу силу: машинка Зінгера скоротила час, необхідний для того, щоб пошити сорочку, з 14 годин 20 хвилин до 1 години 16 хвилин. Швейна машинка, винайдена в 1870-і рр., вийшла в масове виробництво і підвищила продуктивність праці більш ніж в п’ять разів.
  • Ендрю Карнегі і Джон Рокфеллер були героями творчого руйнування: за рахунок видатної організації бізнесу і постійних нововведень, вони скорочували витрати на капіталовкладення у виробництво сталі (Карнегі) і енергії (Рокфеллер), регулярно гальванізуючи економіку зниженням цін і пропозицією все більш широкого доступу до ресурсів.
  • Конструктор-самоучка Олівер Еванс був сином фермера з Делавера. У 1784-1785 рр. він сконструював під Філадельфією практично повністю автоматизований млин, механізми якого приводилися в рух за допомогою сили тяжіння, тертя і гідроенергії.
  • Сайрус Маккормік і Джон Дір були сільськогосподарськими робітниками і механіками-самоучками. У 1833-1834 рр. Маккормік винайшов механічну жатку, яка могла зібрати зерна більше, ніж п’ятеро фермерів, озброєних серпами.
  • У 1815 році Френсіс Кебот Лоуелл з Boston Manufacturing Company побудував нову ткацьку фабрику в Уолтемі, штат Массачусетс. На ній працювали 300 чоловік. Фабрика випускала тканини, зразки яких він бачив в Ланкаширі. Компанія Лоуелла була настільки успішною, що оголосила про 17% дивідендів в жовтні 1817 року і інвестувала в будівництво ще однієї фабрики в 1818 р.

Цей список може бути безкінечним і головною його фішкою є той факт, що більшість з цих людей були іммігрантами зі старої Європи, що в той час була ще далекою від вільної капіталістичної економіки. При цьому ринок США був менший за європейський, але чомусь саме він приваблював і народжував найкращі голови світу. Причина була досить проста –  США були вільні від бюрократії і мали економіку з найнижчими податками, що неминуче стимулювало не тільки інвестиції, але й споживчий попит.

Економіка без бюрократів та низьких податків збудувала США, економіка регуляторного тиску та великого податкового навантаження збудувала Україну. Що ж, Вам вибирати, яким шляхом треба йти українській державності після 30 років страшного регуляторного експерименту…

Слова українського бізнес-ангела, які б він не зміг сказати про США ХІХ століття:

«Чесно – краще їхати. Для людей краще. Для країни в найближчій перспективі, напевно, гірше, але для мене важливіше люди, і якщо їм краще в Америці, Польщі або десь ще, хай їдуть. Я сподіваюся, у них буде бажання допомагати з-за кордону, залишиться досить зв’язків з Україною і вони будуть тримати її в своєму серці. Я думаю, ми зможемо побудувати світову діаспору – щоб людям було добре, і країні від цього було не гірше» [9]. 

Висновок досить простий, умови народжують економіку і без них шансів на успіх немає…

Джерела

1. Алан Грінспен. Адріан Вулдрідж. Капіталізм в Америці.

2. Людвіг фон Мізес. Лібералізм. 

3. Чарльз Адамс. Історія податків. С. 416

4. Алан Грінспен. Адріан Вулдрідж. Капіталізм в Америці.

5. Там же.

6. Там же.

7. Nicole and Mark Crain. The Cost of Federal Regulation to the U.S. Economy, Manufacturing and Small Business

8. https://www.bloomberg.com/profile/company/1508639D:US

9.https://ain.ua/2016/07/21/luchshe-uezzhat-iz-ukrainy-luchshe-dlya-lyudej-intervyu-s-nikom-bilogorskim-biznesmenom-i-angelom-iz-doliny/

Поділитись: