Москва або на чому мале селище побудувало імперію?

Read More

Історія обожнює створювати ідеальні образи, хоча таких ніколи не існувало. 

Постать Івана Калити, який вважається ключовим/ідейним засновником російської держави, є саме такою.

Його міфологізація починається з походження прізвища “Калита”, зокрема, за більшістю російських джерел воно трактується, як благородне:

Прозвище князя Ивана Калита связано с названием большого кошеля, который обычно носили на поясе. Согласно некоторым источникам, Ивана Даниловича так прозвали из-за его щедрости по отношению к нищим [1]. 

Існує і інша версія, яка на мій суб’єктивний погляд, більш логічно пояснює його прізвище:

Місто це називалось Москвою і княжив в ньому Іван І по призвищу Калита (грошова сумка), прізвисько він отримав за свої таланти збирати податки [2].

Варто зазначити, що підтвердження обох версій майже немає, окрім висновків деяких істориків, які базуються більше на логічних ланцюжках. Однак, факт того, що саме Москва з часом стала головним податківцем у Північній Русі (куди могли дотягнутися) в інтересах Золотої Орди не піддається спростуванню, бо сам Карамзін (найголовніше джерело в РФ) писав:

Окончив дело с Шведами, Новогородцы отправили обыкновенную Ханскую дань к Иоанну; но Великий Князь, недовольный ею, требовал с них еще вдвое более серебра, будто бы для Узбека [3]. 

На додачу ще й зазначає:

Прошло несколько времени: Великий Князь ждал вестей из Орды. Когда же Хан отпустил его сыновей с честию и всех других Князей с грозным повелением слушаться Московского: тогда Иоанн объявил гнев Новгороду и вывел оттуда своих Наместников, думая, подобно Андрею Боголюбскому, что время унизить гордость сего величавого народа [4].

Таким чином, ми бачимо, що Калита це прізвище, яке більше схоже на податківця Орди ніж на мецента…

Навіщо була створена маніпуляція з прізвищем Калити? І чи маніпулюють в Україні?

Слабкі режими, завжди грають на емоціях, тобто їм завжди потрібні герої, які будуть ідеальними для хроніки, саме тому одні сторінки знищуються інші вигадуюються.

Простими словами, легше маніпулювати та доводити людям вірність діючої системи, спираючись на певне коло «святих». Зокрема, ця тема дуже добре спрацювала з Новгородом та Псковом, які були поглинуті Москвою, а з часом там навіть забули, яким чином це було зроблено.

Образ «святого», «доброго» Князя Калити виставляли для спрощення асиміляції інших князівств і визнання ключової ролі Москви. Князівство Московське не могло запропонувати Русі ефективну модель. Наприклад, щось на кшталт «Великої хартії вольностей» і тому подібного. Тобто, системи, які об’єднують рівних. Москва вірила, що треба спиратись не на вольності, а на примус і більш примітивні методи, а саме – завоювання силою.

В якомусь сенсі, Москва дійсно стала пролонгатором моделі Золотої орди, бо до появи монголо-татар та Москви на Русі царювала свобода. Однак, після поглинання ордою, держава і її населення втратили вольності і поступово почали потрапляти до кріпосної системи (обмеження водилися поступово).

Сьогодні дещо схоже вже прокручують в Україні, от тільки з різних сторін. Одні доказують про особливе значення «союзу» з РФ, а інші вибілюють другі сторони. Зокрема створюється образ «союзників» та «братів» з боку Кримського ханства, яке нагадаю мало не просто невільницькі ринки (найбільший в Кафі), але продало в рабство тільки за приблизними даними до/від 3 млн. українців, про що відомо не просто з безлічі джерел, а навіть опубліковано в НАН України:

Гіпотетичні оцінки кількості ясиру з України за 15—18 ст. коливаються від 2—2,5 до 3,5 млн осіб, але реальна кількість може відрізнятися як у менший, так і в більший, бік [5].

Моя примітка: Це з урахуванням того, що населення на початку 18 століття складало трохи більше 5 млн.!! Тобто можна уявити, що більшість сімей так чи інакше постраждали від набігів татар.

На додачу, хочеться ще навести дуже цікаву книгу одного кримсько-татарського хроніста, який взагалі по іншому відкриває рівень «братерства». Мова йде про Кырымлы Хаджы Мехмед Сенаи «Книга походов», яку публікували в 1996 році у Сімферополі (переклад оригіналу). Причому в ній розкривається і цікава роль козацтва, яка дуже неоднозначна:

Тут со стороны запорожского гетмана с целью набега пришел сюда один полковник-а на языке гяуров это слово означает «тысячник»-и захватил эту крепость, а население и жители ее были евреями, и их всех, с семьями, со скотом и с имуществом преподнесли в дар Их [31] ханской свите. Тут все [пленные] были распределены и розданы знатным людям, достойным мужам и капыкулы. [6]

Тобто, козаки згідно цього джерела вважали цілком нормальним торгувати людьми, як трофеями. Однак, може вони таки захищали українців? А тут теж, досить все неоднозначно, вже у XV главі стається ще більш цікава подія:

Когда на этой стороне обратились к высокому хосревову порогу, то снизошло высокое хумаюново согласие и с упомянутыми подробными условиями, на гербовой бумаге с красной меткой и синей печатью, согласно Чингизовых законов были написаны царский указ и хумаюнов договор, у злодейственных гяуров были взяты заложники, а исламскому войску дали разрешение грабить имущество, брать в плен женщин и детей, во все стороны были отправлены в набег отряды и войска, и все вернулись с богатой добычей, и каждый аскер достиг богатств Каруна: все это стало дестаном в языках, все это невозможно ни описать, ни рассказать — так что не будем многословны [7].

Тут скоріш за все йде мова про укладання перемир’я з Річчю Посполитою, а так, як Україна була під її юрисдикцією (частина території залишалась навіть після появи Гетьманщини), то можна лише сподіватися, що мова йшла не про українських жінок та дітей. Але з іншого боку сам автор постійно вказує, що немусульмани це «гяури» (кафіри – невірні) і їх життя нічого не варте, окрім долі ясиру (рабство). 

Примітка: Хоч в хроніці є умова про відновлення реєстрових козаків, які мовляв проштовхував хан, але цікаво, що цей факт згаданий лише третім в пункті вимог татар до Польщі. Першим був ясир!

Звісно знайдуться і вже активно пишуть в мережі, про якісь спільні «перемоги» над Річчю Посполитою разом з татарами, але якою ціною і з якою ціллю? Щоб звільнити населення від польського гніту і замінити його на інший? 

Таким чином ми бачимо, що російська практика грати на емоціях та створювати світлі образи процвітає навіть в Україні у ХХІ столітті! Інакше пояснити міфологію братерства*, яке навязується сьогодні в медійному просторі важко. І більше того лякає, що це все робиться так само криво, як і в добу створення міфу навколо Московії.

*ВАЖЛИВА ПРИМІТКА: У ХХІ столітті всі громадяни України мають однакові права, а це означає, що нам вже немає, що ділити. Є одна унітарна держава Україна на цьому крапка.

Історія це дуже умовна і дуже маніпулятивна наука, вона ніколи не може бути основою, для побудови відносин і тим паче гарантією від помилок. Гарантія державності це армія, а не казки. 

В історії треба орієнтуватися, але вона нічого не значить для сьогодення. Виправданням існування державності повинна бути не історія боротьби, а насамперед для чого сама державність існує. В Римі, Афінах та Вашингтоні будували державу для своїх громадян надаючи їм економічні та політичні свободи, може сконцентруватись на практичних речах, а не творити міфи?

Примітка: І це я не згадую, що завдяки турецькій пропаганді в Україні реставрують образ Роксолани, хоча її постать взагалі ніяк позитивно на державу не вплинула (не здивуюсь, що скоро почнуть шукати цей “вплив”). Найбільш лаконічно висловився автор роману “Роксолана” Павло Загребельний на питання “ролі турецької хасекі-султан” (цитат з Вікі):

Ніяк. Почитайте історію Грушевського: за час його правління татари (ними фактично керували турки) здійснили 38 набігів (майже по одному кожного року). В султана до Роксолани були душевні симпатії, але вони мали домашній характер. Не потрібно тішити себе ілюзіями. Вона просто боролася за себе як за особистість. 

Іван Калита творець рабства.

Поява Москви на політичній арені завжди подана в російській історії загадково та з явним акцентом «обранності». Однак по факту, як Князівство основним доходом якого ледве не завжди була пушніна, могло побудувати кам’яні собори та загалом зробити з Москви центр?

Нагадаю, що приход Калити до влади та його батька, місто не виділялось на фоні інших і навіть було слабкіше. Однак, відповідь досить проста, про неї як раз і пише Чарльз Адамс:

Иван сполна воспользовался новой ролью в ханской налоговой си­стеме. При отсутствии постоянного контроля со стороны баскаков он смог оставлять крупные суммы себе и получал большой доход. Для ежегодного приема и учета положенных выплат хан назначил специ­ального представителя, так называемого «московского даругу или до­ рогу»; но «дорога» не имел возможности вникать в сам процесс сбора налогов. (…) Успехи его были столь внушительны, что хан поручил ему собирать налоги по всей Руси [8]. 

Татари збирали з князівств Русі, так звану “ясаку”, це була по своїй суті данина. Інші податки на кшталт “тамги” і тп. сплачували купці вже безпосередньо на території орди, щоб продавати свої товари користуючись захистом орди. Відповідно, Калита займався збором саме “ханської данини”, інші податки він також збирав, але вони не проносили головного доходу, на який він побудував свою імперію.

На додачу, Калита розумів, що без підтримки населення, він навряд може в рази збільшити територію Московії. Тож почав шукати способи дискредитації знаті сусідніх князівств. Однак, це досить непросте завдання, тим не менш, спосіб він знайшов:

  • коли орда збирала сама данину і якесь місто її не сплачувало то вони просто забирали народ в рабство або вирізали частину населення. В результаті ординців ненавиділи всі.
  • коли Калита став податківцем орди, він не чіпав населення, а тиснув на знать. Знать так само починає тиснути на людей і як наслідок сам народ їх почав ненавидіти. 

*Примітка: Звісно в цих пунктах є значне припущення, але факт того, що Москва швидко захоплювала землі, які раніше належали певним династіям і при цьому населення не повставало (майже) говорить про гру Калити з даниною.

В результаті, отримавши значну владу і хитростями окуповуючи інші землі, він розширив свою територію. На додачу, розподіляючи ханську данину і залишаючи собі значні кошти, він не просто будував кам’яні храми, але й створював своє військо. Для Хана така політика не була чимось небезпечним, бо завдяки Москві йому не треба було тримати на Русі свою армію, бо всі проблеми вирішував Московський Князь.

Калита зі свого боку користуючись повною довірою своїх монгольских покровителів тероризував Північну Русь. Для прикладу, є відомий факт (цитата вказана була вище), що коли у Калити не вистачало грошей на побудову храму він просто напав на Новгород і витряс з нього гроші. 

Однак, в сучасній історіографії здебільшого зустрічається така думка:

Дружественная по отношению к Золотой Орде политика Ивана Даниловича позволила Москве увеличить свой экономический потенциал и получить передышку, чтобы восстановить денежные запасы и собрать силы для противодействия Орде. Благодаря тонкой дипломатии Иван Кали- та получил право собирать дань со всей Владимирской Руси и передавать ее хану. Немалое количество денег «осело» в казне Московского княжества. Значительные суммы серебра оставались в Москве и благодаря резкому росту населения княжества после пересчета («числа») московского населения ордынцами [9]. 

Не дивно, що саме таким способом намагаються виправдати рішення Калити. Звісно увесь терор списують на «далекоглядність», хоча по своїй суті Москва не була альтернативою орді, бо сповідувала ті ж експлуататорські принципи. Хоча варто зазначити, що знищення згодом Золотої орди зіграло на користь Північній Русі давши їй шанси збудувавши щось своє. Правда, цим шансом скористатися не вдалося, бо політика Російської держави спиралась саме на певні ординські принципи, де жорстка вертикаль влади і повна відсутність вольностей. Фактична відмова від цієї практики настала аж в 1861 році, коли Олександр ІІ скасував кріпосне право (але без передачі частини землі народу).

Висновок. Історія Москви в якомусь сенсі є парадоксальною. Зокрема, в часи, коли Київ, Галич та Новгород мірялися силами, Москва була лише селищем. Однак, скориставшись крахом Русі після монголо-татарської навали, та покровительством Золотої Орди вона почала набиратись сил. І вже колишні могутні міста були завойовані нею. Звісно, ключовою частиною тут зіграло те, що Іван Калита вдало використав свою абсолютну владу і ранг податківця, щоб викачати ресурси у своїх супротивників в інтересах свого селища, яке потім стало містом.

Москва не була альтернативою окрім того, що сповідувала православну віру, але по своїй суті мала ту ж жорстку рабську ординську вертикаль. Простими словами, вона перемогла силою, а не ідеями чи ефективністю. Єдина ефективність московських Князів це викачування ресурсів з інших, щоб потім зробити їх підневільними.

Однак, в кінці хочеться сказати, що коли Київська Русь все ще була сильною, вона продовжувала внутрішні деструктивні процеси. Тобто Великий Князь допустив роздробленості Русі, в результаті кожне князівство почало тягнути ковдру на себе. Умовно, якби Русь не розділилась і в битві на Калці була єдиною силою, то ніякої Москви і не було б. Простими словами, слов’янська держава сама створила собі умови, щоб переміг не дух свободи, а ординських дух рабства…

Джерело:

1. Офіційна сторінка російської версії Вікіпедії про Івана Калиту*

Примітка: Взято за основу, бо саме Вікі часто стає головним джерелом про ту чи іншу персону. Додам, що і Карамзін також підкреслював благородне походження самого Князя.

2. Чарльз Адамс. Вплив податків на становлення цивілізацій. С. 218

3. Н. М. Карамзин. История государства Российского. Том 4. Глава І.

4. Там же.

5. http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Yasyr

6. Кырымлы Хаджы Мехмед Сенаи. Книга походов. 1998. Симферополь. Глава XIII. С.30.

7. Там же. Глава XV. С. 60

8. Чарльз Адамс. Вплив податків на становлення цивілізацій. С. 218

9. Панкова М. Г. О роли Ивана I Калиты в возвышении Московского княжества // Наука без гра- ниц. 2019. No 3(31). С. 37-40. 

Share: