У 2002 році на урочистому заході, присвяченому 90-річчю Мілтона Фрідмана, майбутній голова ФРС та “співавтор” програми Кількісного пом’якшення (прим.: дуже умовна емісія долара) Бен Бернанке сказав:
«Дозвольте мені трохи позловживати моїм статусом як офіційного представника ФРС. Я хотів би сказати Мілтону [Фрідману] та Анні [Шварц]: що стосується Великої депресії — ви маєте рацію, це зробили ми. І ми дуже засмучені. Але завдяки вам ми не зробимо цього знову» [1].
Мішель де Фрей, автор однієї з кращих книг з історії макроекономіки, почав главу про Мілтона Фрідмана так:
Мілтон Фрідман (1912-2006) зіграв вирішальну роль в макроекономіці двадцятого століття [2].
Що ж такого відкрив Мілтон Фрідман і чому нам варто про нього пам’ятати сьогодні? В цій статті Ви познайомитеся з одним із видатних економістів XX століття, лауреатом нобелівської премії з економіки Мілтоном Фрідманом.
Ця стаття є першою частиною і тут я познайомлю Вас із його надбанням та внеском в макроекономіку. А вже в другій частині Ви познайомитесь із ним як із лицарем ліберальної ідеї:
Посилання буде тут.
Застереження: Стаття зачіпає лише частину вкладу Мілтона Фрідмана в історію розвитку макроекономіки.
Корисні статті на тему:
Що таке гроші? Пояснює Банк Англії.
https://konkretyka.net/ukraine/shho-take-groshi-poyasnyuye-bank-angliyi-osnova-ekonomiky.html
Як створюють гроші в українській економіці.
https://konkretyka.net/ukraine/yak-zyavlyayutsya-groshi-v-ukrayinskij-ekonomiczi.html
Важливість емпіричного методу.
Головний методологічний підхід Мілтона Фрідмана, як зазначав Мішель де Фрей, був таким: «теоретична робота повинна поєднуватися з емпіричною» [3].
Що означає емпірична робота, або емпіричний метод? Якщо максимально спрощувати, то це аналіз даних або контрольований експеримент для пошуку підтвердження або спростування тої чи іншої теорії/гіпотези. Це фактично єдиний спосіб пізнання нашої дійсності та її закономірностей.
Сам метод використовували ще древні греки, особливо яскраво він зображений в трактаті «Про стародавню медицину», який написав відомий всім Гіппократ.
В трактаті давньогрецький вчений звертає увагу, що варто спиратись не на гіпотези чи припущення, а на емпірично перевірені факти. Зокрема у випадку Гіппократа, це спостереження за хворими та змінами від тих чи інших дій чи процесів під час лікування/хвороби. Фіксація цих змін та виведення висновків з приводу ефективності того чи іншого лікування або підтвердження гіпотези по розвитку хвороби тощо.
Відповідно, емпіричний метод нас вчить, що, якщо ми маємо теорію/гіпотезу, її спочатку варто перевірити на реальних даних або експериментом. Інформація, отримана завдяки такому підходу, дозволяє нам зробити виважені висновки.
Звісно, один експеримент чи аналіз даних не дасть відповіді на питання, тому вчені розглядають та досліджують ті чи інші проблеми з різних аспектів. Тому ми маємо багато різнобічних досліджень, які підтверджують або коригують теорію.
Все це допомагає нам не втрапити в пастку так званих «логічних ланцюгів» чи теорій. Нижче я спробую на прикладах показати як емпірика допомагає нам відкинути догми.
Експеримент та аналіз досвіду:
Експеримент. В першому прикладі мова піде про VARK (статегії навчання). Попри те, що цей метод не належить економіці, ця теорія є найяскравішим прикладом, що те, що звучить дуже логічно, далеко не завжди відповідає дійсності.
Суть теорії VARK виклав її засновник Ніл Флемінг, запропонувавши власний спосіб для формування навчальних програм. Він помітив, що, оскільки всі учні різні, сприймати навчальну інформацію вони можуть по-різному. Відповідно, згідно з його класифікацією ми отримали такий поділ: візуали, аудіали, кінестетики та дигітали.
Суть цього поділу проста: хтось краще сприймає матеріал через візуальну складову, хтось — умовно на слух, а хтось — через прочитання підручника тощо. Ця модель виглядає дуже логічною, бо дійсно, всі ми індивідуальності та часто засвоюємо інформацію по-різному. Тож VARK покликаний дати учням той стиль навчання, який нібито допоможе їм краще засвоювати матеріал.
Проте що ж говорить емпірика? Тут ми маємо зовсім несподівану картину. Проєкт Veritasium [4] вирішив перевірити теорію Флемінга, звернувшись до емпіричних досліджень, які були засновані на експерименті.
Я не стану переказувати відео Veritasium, лише зверну увагу на висновки одного з досліджень, на яке вони посилаються (схожих досліджень багато). В рамках дослідження був проведений експеримент, де 426 студентів перед початком навчання могли обрати свій стиль згідно з тестом VARK, після чого проходити курс відповідно до свого стилю. Результати цього експерименту показали, що, по-перше, не всі дотримувались обраного стилю і, по-друге:
Дане дослідження також демонструє, що навіть ті студенти, які використовували стратегії навчання, які відповідають їхній домінантній категорії VARK, не досягли більшого успіху у проходженні курсу. Представлені результати, поряд із широкими попередніми дослідженнями міфів про стилі навчання (наприклад, Pashler et al., 2009), надають переконливі докази того, що викладачі та студенти не повинні просувати концепцію стилів навчання. (…) Таким чином, твердженню «Я не можу вивчити предмет X, тому що я візуал» слід покласти край, раз і назавжди [5].
Я не скажу, що теорія VARK повністю спростована, проте є багато досліджень, які ставлять її під великий сумнів. Емпіричний метод через експеримент показав, що подібна досить “логічна” теорія насправді дуже сумнівна.
Післяслово: Автори Veritasium, які паралельно проводили свій невеликий експеримент, прийшли до цікавого висновку. Зокрема, якщо комбінувати використання умовних стилів VARK, то це приносить цікавіший результат, ніж однорідний стиль навчання.
Більш детально про критику VARK тут (переклад від проєкту Vert Dider): https://www.youtube.com/watch?v=dTAlu_l0LGo
Аналіз досвіду. Другий приклад це аналіз наявних даних, що допомагає нам зрозуміти чи працюють ті чи інші закони. Для цього згадаємо найбільш поширену теорію про гроші, а саме — кількісну теорію. Вона в собі несе ідею нейтральності грошей. Тобто якщо “кількість грошей” в економіці зростає, то разом з ними збільшуються ціни.
Ідея дійсно “надзвичайно логічна”, якщо все вимірювати простими прикладами. Зокрема, прихильники теорії часто апелюють до “логічних ланцюгів”: мовляв, ми маємо певну кількість продавців та покупців, між якими оберталась певна кількість доларів, і потім до обороту докинули ще доларів, відтак, це спонукатиме всіх учасників збільшувати ціни. Тобто товарів не стало більше, а грошей побільшало.
Подібні приклади засновані на “логічних ланцюжках”, але умисно з дуже обмеженим масштабом. Відповідно, щоб визначити, чи дійсно кількість грошей в економіці напряму впливає на ціни, зазирнімо до досліджень, або аналізу досвіду.
Зокрема, економісти Педро Телес, Гаральд Уліг та Жоао Валє Е Азеведо у 2016 році опублікували роботу (подібні дослідження також є), де порівняли зростання кількості грошей та інфляцію у великій вибірці країн:
У своїй Нобелівській промові Лукас (1996) (прим.: отримав премію за статтю 1980 року про кількісну теорію грошей) стверджує, що точніших доказів у монетарній системі немає. Але докази аж ніяк не вдосталь чіткі, якщо у вибірку включені країни з дуже високою інфляцією. Для країн з помірною інфляцією неспростовних доказів просто не існує [6].
Автори не сказали, що спростували кількісну теорію, але показали, що озвучена нею залежність в розвинутих економіках відсутня. На додачу, будь-які спроби контролювати кількість грошей в економіці США у 70-ті роки (монетаризм) провалились. І я навіть не буду згадувати про особливості створення грошей, про які Ви можете дізнатись зі статті Банку Англії (посилання вище).
Дослідження економістів не говорить, що можна друкувати скільки завгодно, воно доводить просту істину — в економіці немає простих “логічних конструкцій”, на яких стоїть кількісна теорія.
Що таке «Велике скорочення», або за що Фрідман отримав Нобелівську премію?
Мета дослідження Фрідмана та Шварц полягала в тому, щоб знайти закономірності впливу кількості грошей (далі — грошова маса) на саму економіку. Результатом такої емпіричної роботи стало надзвичайно важливе відкриття, яке допомогло світові у 2008 році уникнути повторення Великої депресії.
Коротка довідка: Грошова маса — агрегат М2 (про інші агрегати не згадуємо), або, більш спрощено, всі гроші, які є в економіці: готівкові та безготівкові. На її розмір впливають приватні банки, які при видачі кредиту фіз/юр.особі фактично здійснюють емісію, але після погашення кредиту ці гроші знищуються (більше деталей в статті від Банку Англії) [7]. Також на грошову масу може впливати ЦБ через кредитування уряду шляхом викупу державних боргових паперів тощо. При цьому грошова маса може знижуватись, тобто кількість грошей в економіці буде зменшуватись — особливо активно це відбувається під час кризи, коли кредитори повертають борги, а нові кредити економіка в банків не бере (+інші фактори).
Варто запам’ятати: Гроші як створюються, так і знищуються банками. ЦБ має важелі для підтримки грошової маси. Сама кількість грошей в економіці може як зростати, так і падати.
Вплив Великої Депресії (економічна криза 1929-1933) на економічну теорію колосальна. Зокрема, саме вона завершила епоху невтручання держави в економіку та створила механізми, які дозволили нам уникнути повторення депресії 2008/2020 року, а до цього — депресії в Японії у 90-х роках [8].
Проте, крім перегляду ролі держави, яка тепер виступала плечем для економіки, підтримуючи спадний попит під час кризи, були внесені значні зміни в роботу Центрального банку. Гадаю, багато хто знає про програми стимулювання від ФРС, ЄЦБ та Банку Японії. Всі ці програми називають «друком грошей». На перший погляд здається, що це якийсь нечесний чіт-код ЦБ, але в реальності це надзвичайно необхідний та важливий інструмент.
Звідки про це ми знаємо? З емпіричних досліджень Фрідмана та Шварц, які дозволили помітити одну вагому закономірність — під час кризи кількість грошей зменшується:
В «Монетарній історії» вони довели, що абсолютне скорочення грошової маси супроводжувало всі періоди сильних депресій, що відбулися в економіці США: 1875-1878, 1892-1894, 1907-1908, 1920-1921, 1929-1933, 1937-1938 [9].
Така закономірність непогано пояснює афоризм: «Гроші це мастило двигуна під назвою економіка». Відповідно, коли цього масла стає менше, механізм починає обертатися повільніше і навіть гальмувати.
Причини скорочення грошової маси під час Великої депресії економісти бачили саме в неправильних кроках ФРС:
(…) було викликано кількома хвилями “набігів на банки” (масового вилучення вкладів). Фрідман і Шварц наголошували, що ФРС мала усі необхідні інструменти, щоб компенсувати стиснення грошової маси, і саме так вона і мала зробити як «кредитор останньої інстанції», але не зробила. Вони приписували бездіяльність ФРС короткозорості, відсутності досвіду та внутрішнім політичним інтригам. У пізніших роботах з історії ФРС, що належать перу Аллана Х. Мельцера та Річарда Х. Тімберлейка як основна причина підкреслювалася відданість її керівників доктрині реальних векселів [10].
Примітка: Доктрина реальних векселів була сформульована Адамом Смітом і заводилася до того, що кожна банкнота повинна бути забезпечена дорогоцінним металом. Відповідно, ЦБ був обмежений в інструментах і через банальну догму просто нічого не робив. Фактично, ця догма продемонструвала провал класичної теорії та політики невтручання, особливо коли порівнювати наслідки 1929 та 2008/2020.
До чого призводить скорочення грошової маси? До порушень у функціонуванні грошової системи. Одне з них це зниження цін, або дефляція — вона, своєю чергою, має дуже погані наслідки. Зокрема, за умов зниження цін зменшується й виробництво (так, в ХІХ столітті були інші прецеденти, але вони не релевантні) відповідно, росте безробіття та падають доходи, як наслідок, виникає падіння попиту. Фактично це страшна спіраль, яка розкручується до таких масштабів, що США ледве не втратили половину ВВП під час Депресії. Тому після виявлення такої закономірності економісти та керманичі світових ЦБ почали активно запобігати повторенню поганого досвіду.
Найбільш поширений спосіб вплинути на грошову масу це придбання активів Центральним банком. Зокрема, такими активами можуть бути державні облігації. Держава бере в борг “надруковані гроші”, щоб потім підтримати попит в економіці. Після відновлення балансу держава повертає борг ЦБ, а ЦБ “знищує” ці гроші. Банк Англії [11] у своїй статті навіть наводить приклад, яким чином ЦБ може зробити це сьогодні:
Розглянемо, наприклад, придбання 1 мільярда фунтів стерлінгів державних облігацій у пенсійного фонду. Одним зі способів здійснення Банком покупки було б надрукувати банкноти вартістю 1 мільярд фунтів стерлінгів та обміняти їх безпосередньо з пенсійним фондом. Але торгувати з такою великою кількістю банкнот недоцільно. Тому такі операції здійснюються за допомогою електронних форм грошей.
Оскільки пенсійний фонд не має рахунку резервів у Банку Англії, комерційний банк, у якого вони мають банківський рахунок, використовується як посередник. Банк пенсійного фонду зараховує на рахунок пенсійного фонду 1 млрд фунтів стерлінгів в обмін на державні облігації. Це показано на першій діаграмі Рисунка 3. Банк Англії фінансує його придбання шляхом зарахування резервів до Банку пенсійного фонду (…). Баланс комерційного банку розширюється: нові депозитні зобов’язання поєднуються з активом у формі нових резервів (третя діаграма).
Продовження схеми:
Примітка від Банку Англії: Попри те, що придбання активів ЦБ включає – і коригує – баланси комерційних банків, основна роль цих банків – сприяти як посередник операціям між ЦБ та пенсійним фондом. Додаткові резерви, наведені в Рисунку 3, є просто побічним продуктом цієї операції. Іноді стверджують, що, оскільки вони є активами комерційних банків, які приносять відсотки, ці резерви представляють для банків “вільні гроші”. Хоча банки й заробляють відсотки за новостворені резерви, QE також створює супровідне зобов’язання для банку у вигляді депозиту пенсійного фонду, за який банк, як правило, повинен буде платити відсотки.
Мета подібних операцій — запобігти падінню грошової маси та підтримати економічну активність. Схожі приклади ми могли побачити в США у 2020 році, коли ФРС викупив боргові папери США, а уряд, своєю чергою, надав громадянам чеки з одноразовими виплатами. Саме тому Бен Бернанке на урочистому заході говорив, що ФРС ніколи не повторить старої помилки. Бо, якби світові ЦБ не проводили “емісію”, ми б занурилися в депресію.
Звісно, Фрідман не створив QE (сучасний метод емісії), та його дослідження показало наскільки важливими є гроші в економіці. Тож ніякого “чіт-коду” у світових ЦБ немає, вони просто не збираються повторювати помилки минулого.
Висновок. В цій першій частині про Мілтона Фрідмана ми розглянули такі важливі теми, на які він вплинув особливо:
- широке застосування емпіричного методу (не є повністю його досягненням, але з ним зріс наголос);
- виявлення закономірності від чого могла поглибитись економічна депресія. Зокрема, саме завдяки роботі Фрідмана та Шварц ЦБ отримав інструменти, які допомогли запобігти повторенню депресії;
- вивчення Великої депресії, про важливість внеску Фрідмана зазначав Мішель де Фрей:
В «Монетарній історії» були представлені настільки багатогранні статистичні дані та проведений настільки глибокий аналіз інституціональних та людських факторів, що кейнсіанська аргументація, яка несла цілком загальний характер та була не завжди достатньо обґрунтованою, у порівнянні з ними просто програє [12].
Мілтон Фрідман — видатний економіст, який кинув виклик Джону Мейнарду Кейнсу, ідеї якого царювали не один десяток років. Проте, вигравши одну битву, Фрідман програв війну і в наступній частині ми побачимо, чому так сталося.
Що таке від’ємний податок Мілтона Фрідмана, або альтернатива базовому доходу, читайте тут:
https://konkretyka.net/articles-ukr/bezumovnyj-bazovyj-dohid-vs-vidyemnyj-podatok-na-dohody.html
Джерело:
1. Бен Бернанке, член ради директорів ФРС, з виступу на 90-річчя М. Фрідмана (2002 г)
2. Мишель де Фрей. История макроэкономики от Кейнса к Лукасу. С. 83
3. Там же. С. 89-90
4. https://www.youtube.com/watch?v=rhgwIhB58PA
5. R. Husmann. Valerie Dean O’Loughlin. Another Nail in the Coffin for Learning Styles? Disparities among Undergraduate Anatomy Students’ Study Strategies, Class Performance, and Reported VARK Learning Styles Polly. 2018. Р.12
6. Pedro Teles, Harald Uhlig, João Valle e Azevedo. (2016). Is Quantity Theory Still Alive?
7. Michael McLeay, Amar Radia and Ryland Thomas. Money creation in the modern economy. Bank of England. 2014.
8. Ричард Ку. Священный Грааль макроэкономики. Уроки великой рецесии в Японии. Либеральная миссия. 2014.
9. Мишель де Фрей. История макроэкономики от Кейнса к Лукасу. С. 100
10. Лоуренс Уайт. Борьба экономических идей. Великие споры и эксперименты последнего столетия. С. 271 (електронна версія книги)
11. Michael McLeay, Amar Radia and Ryland Thomas. Money creation in the modern economy. Bank of England. 2014.
12. Мишель де Фрей. История макроэкономики от Кейнса к Лукасу. С. 88
