Чи схожі американські олігархи на українських?

Read More

Сьогодні агенти олігархату (ЗМІ, блогери, експерти) намагаються стерти різницю між тим, що відбувається в Україні та тим, що було в США у ХІХ столітті. Таким чином вони створюють позитивний образ людям, які побудували failed state.

Я не хочу сказати, що у Рокфеллера, Моргана, Карнегі чи Вандербільта не було темної сторони – вона була. Я лише хочу підкреслити, що їхні дії призводили до зростання США, а не деградації.

Американські магнати були залежні від внутрішнього ринку, а український олігархат залежить тільки від бюрократії та попиту зовнішніх ринків на сировину, в цьому і є головна різниця. 

В цій статті Ви дізнаєтесь, як був побудований олігархат, що не так з українською приватизацію та який вклад внесли американські магнати в розвиток США.

Центральна цитата цієї статті:

Приватизація лише юридично закріпила колишню державну власність за представниками номенклатури та директорату, що до цього була фактично вже розподілена між ними. Тому в ході “номенклатурної” приватизації відбувся не стільки обмін влади на власність, скільки злиття бізнес-еліти та політичної еліти, укріплення майнового стану осіб, що перебувають при владі. Державно-бюрократична власність перетворилася у приватно-бюрократичну.

Кіндзерський Ю.В. Промисловість України. С. 224

Вкрадене майбутнє. 

У 1991 році нам дісталася, звісно, не краща економіка, бо все ж таки планова система є царством бюрократа, а там де чиновник там тотальна неефективність. Однак, згідно оцінок ЦРУ [1], а саме GNP per capata (ВНП на душу населення) в СРСР складало – 9211 дол, в той же час у США було 21 082 дол. 

Примітка: ВВП відображає сукупну вартість усіх кінцевих товарів і послуг, створених на території країни, ВНП відображає сукупну вартість благ, створених тільки її резидентами, незалежно від їх географічного положення.

Звісно, знайдуться грантові або олігархічні ЗМІ, що почнуть розповідати про інші стартові оцінки. Однак навіть дитина зрозуміє, що коли у Вашій економіці створюють мікропроцесори на заводі «Родон» (Івано-Франківськ) і проектують електроніку на заводі «Квазар» (Київ) – це явно більший плюс до ВВП, ніж по полям трактор ганяти…

Захисники олігархату будуть говорити, що той самий флагманський процесор М1810ВМ86 (1985 рік) [2], який створювали у нас, співставний до Intel 8086 (1978), натякаючи на відсталість. Але сподіваюсь, що аграрії скажуть, де краще вирощувати пшеницю – на українському чорноземі чи в пустелі Сахара?

Простими словами – в економіці на 1991 рік були умови для створення мікроелектроніки, яка потребувала тендітного відношення і якісного менеджменту. Звісно, перегони з Intel ми б не виграли, але могли мати виробничі потужності, персонал та власні розробки.

Грантові ЗМІ та олігархат будуть говорити, що все було безперспективним, але коли Морган вкладав перші мільйони в лампочку Едісона, його майбутнє було ще більш туманним та непередбачуваним. Особливо, коли твоя технологія претендує на монополію керосинових ламп, за якою стоїть Рокфеллер.

Таким чином, говорити, що розвал економіки у 90-ті був природним – не просто неправильно, така мова має відверту про-олігархічну риторику. Бо вони хочуть донести тільки одну думку: “Якщо все було розвалено, значить і красти було нічого, а значить усі їхні капітали – це наслідок їх “підприємницької” ініціативи”…

В кінці цього розділу хочу навести цитату про високотехнологічні підприємства, які в 90-ті ще зберігали свій експортний потенціал:

Упродовж 1990-х років успішно працювали верстатобудівні та інструментальні підприємства. Близько 25% підприємств галузі експортували більше третини виготовленої ними продукції у країни близького та далекого зарубіжжя. Передусім це: важкі токарні верстати виробництва Краматорського заводу важкого верстатобудування, свердлильні верстати Одеського заводу радіальносвердлильних верстатів, шліфувальні верстати Лубенського та Харківського верстатобудівних заводів; важкі та універсальні преси Дніпропетровського заводу важких пресів; ковальсько-пресові автомати Одеського заводу ковальсько- пресових автоматів та Хмельницького заводу «Пригма прес»; алмазний інструмент Полтавського заводу штучних алмазів та шліфувальні матеріали Запорізького абразивного комбінату [3].

Чому ж вони зникли? Бо бюрократія є найгіршим менеджментом, і довге одержавлення цих підприємств та управління “червоних директорів” в кінці-кінців просто вичерпало ресурс. Хоч деякі з них і продовжують роботу, але це вже по своїй суті металобрухт… 

Олігархат народжений бюрократією.

Щоб повноцінно поставити крапку в дискусії, хто є олігархом, а хто є магнатом, я пропоную почати з того, а яким чином завелися паразити в економіці України?

Всі темні сили мають свій початок, і в нашому випадку це відбулось в 90-ті роки. Хитрощі та маніпуляції з майном почались рівно в той момент, коли радянська система розвалилась.

Хоча участь державних структур у незаконному перерозподілі майнових благ спостерігалась і в добу “перебудови”, зокрема КДБ “кришувало” цілі кооперативні обєднання. Нагадаю, що після вступу у силу закону “Про кооперацію СРСР” в Україні почало відроджуватись підприємництво.

Більш детально про кооперацію та низькі податки в СРСР у телеграмі: https://t.me/Konkretyka/414

Разом з відродженням підприємництва радянська система дала можливість фактично запустити ринок, а разом з ринком прийшли і великі гроші. Так як система контролю/безпеки вже знаходилась на етапі тотального загнивання, чиновники різних рівнів вирішили скористатися новою “капіталістичною” реальністю.

Відповідно почалося масове кришування “правильних кооперативів”, які отримували генеральні дозволи навіть на експорт зброї з СРСР (тобто, уявіть масштаб рішал). Додатково й на імпорт також з’явилися схеми, якими здебільшого користувались кооперативи, за котрими стояли державні службовці.

Найбільш відомим скандалом тієї доби, була справа “АНТа” [4], а точніше кооперативу, де рулив КДБшник і продавав зброю за кордон. Однак, чи то комусь не заніс чи система ще пручалась, тому його було викрито. Тим не менш, можна тільки уявити рівень інтеграції КДБ та інших державних структур у зародки підприємницької ініціативи в СРСР.

Після розвалу СРСР, його закони продовжували діяти і, відповідно, напрацьовані схеми та формат СНД зберігав інтереси чиновницької системи (безвіз, низькі мита та інтеграція). Комуністична ідеологія та система з усією своєю токсичністю та, в першу чергу, через свою обмеженість не давала можливості розгулятись схематозу, бо отримані від нього гроші ніде було витратити. Тому як тільки до системи зайшли ринкові відносини, вона одразу почала створювати схеми.

Розвал СРСР спровокувала не Україна чи Росія, а поява власності і “халяви”, яку бюрократія могла прибрати до рук лише демонтувавши комуністичну централізовану систему.

Наситившись кооперативами, бюрократія перейшла до іншого етапу, а саме – до формування власної оновленної верхівки. Тільки не на ідеологічних засадах, а виключно на грошових.

Саме тут починається перший етап появи олігархату та бізнесменів-перевертнів. Зокрема мова йде про “орендні підприємства” та “велику приватизацію”, геніальний схематоз для дурману людей.

Важливо зазначити, що хитрість системи неперевершена і от чому:

10.04.1992 – приймається закон “Про оренду майна державних підприємств та організацій”. Після вступу його у силу увага суспільства була занадто великою, тож майже одразу приймається інший закон – “компенсатор”.

19.07.1992 – вступає в силу закон “Про приватизацію державного житлового фонду”. Саме в цей момент всі сім’ї держави побігли збирати документи, щоб приватизувати свої квартири. Тим самим бюрократія одразу зняла з повістки дня питання державних підприємств та приватизації, залишивши його на фоні.

Для відводу уваги на офіціних каналах колишні комуністи заявляли, що вони хочуть, щоб на приватизації заробили люди, хоча вже тоді вони виношували колосальний схематоз, як знищити заощадження людей.

Нагадаю, що приватизація в соціалістичній системі – це завжди важкий процес, бо коли немає сформованого капіталу або хоча б його зародків, то нема кому продавати підприємства. 

Однак саме факт відсутності капіталу надзвичайно приваблював перевертнів, бо якщо на ринку немає попиту, то значить ціна буде низькою. 

Існують дуже різні оцінки вартості “соціалістичного майна”, але для прикладу подивимось на землю та оцінки капіталу. За даними, на які посилається академік Геєць [5]: загальна вартість тільки земельних ділянок оцінювалась в 350 млрд. дол., при цьому вартість КАПІТАЛУ України оцінювалась в ТРИ ТРИЛЬЙОНИ ДОЛАРІВ.

Звісно, всі ці гроші не були вкрадені, вони були утилізовані шляхом умисної та не умисної бездіяльності. 

Але повернімося до наших “приватизаторів”. Усвідомивши простий ринковий принцип “попиту та пропозиції”, вони зрозуміли, що треба діяти.

Нагадаю, що на рахунках у Ощадбанку СРСР українці тримали 131 млрд. рублів (курс до долара був 1:1, звісно не коректний, але, навіть якщо 2:1, на рахунках було не менше 50 млрд. доларів) [6]. Захисники олігархату заявлять, що курс не може бути до долара навіть 2:1, бо економіка почала розвалюватись, а разом з ними і реальний курс. 

Однак завдяки кому вона почала ламатись, завдяки діям кого система почала розвалюватись, а не реформуватись, хоча б за зразком КНР? Завдяки діям бюрократії, яка ціленаправлено нищила економічні зв’язки. Тож не варто підтягувати штучні “факти” для виправдання того, що сталося потім..

Усвідомлюючи, що у населення ще є гроші, а значить, формально воно може вклинитись у приватизацію, бюрократія вмикає друкарський станок і інфляція у 1993 році досягає 10 000%. В результаті гроші народу ліквідовані і потім навіть заморожені, а значить більше ніхто не може заважати дерибанити “соціалістичне” майно за безцінь.

Наслідком такого повороту став той факт, що за перші десять років приватизації бюджет отримав лише 6 млрд. грн. або 1.2 млрд. доларів [7].

Нагадаю, що Польща, яка мала меншу за нас економіку отримала 45.2 млрд. від приватизації без врахування дивідендів: https://t.me/Konkretyka/712

Як будувався “український” капітал?

Перший схематоз, що був випробуваний – “оренда підприємств”. Це тип функціоналу, в якому нібито “трудовий колектив” отримував спеціальний статус і, виплачуючи фіксований чи гнучкий податок державі, “самостійно” управляв своїм підприємством. 

Геніальність схеми з “орендою” була в тому, що звітність спокійно малювалась, а обороти ховались. На додачу, ніяких “трудових колективів” не існувало. Це шикарно було описано дослідником С.С. Падалкою, який в своїй роботі, посилаючись на книгу Міщенка та Бурова, що не доступна в мережі (і це не дивно, народу ж не цікаво, як його грабували), описав реальність:

Не випадково найбільш поширеним способом став викуп підприємств і створення акціонерних товариств, контрольний пакет акцій яких нібито належав трудовому колективу. Саме це дозволяло адміністрації підприємств зберегти контроль над ними – як правило, на папері 51% акцій мав колектив, а насправді в дев’яти випадках із десяти левова частка їх належала певній групі осіб на чолі з директором [8].

Другим етапом схематозу, стала щира роздача так званих сертифікатів, які нібито давали частку власності людям. Нагадаю, таким шляхом було роздано 47% майна великих та середніх підприємств[9]. 

Наслідки від такої щирості держави були такі (далі цитата з роботи Олександра Пасхавера):

  • цена украинского приватизационного сертификата на черном рынке (а только там они и продавались) никогда не превышала 10 долл. США и довольно быстро опустилась до 2 долл. США;
  • финансовые посредники, которым большинство граждан доверило распоряжение своими сертификатами, массово и бесконтрольно не выполняли своих обязательств;
  • в процессе приватизации, акции в обмен на сертификаты получили миллионы людей. В настоящий момент в Украине более 18 млн акционеров (на момент написання цього дослідження, а це 2003 рік). Большинство этих людей не могут ни продать свои акции по сколько-нибудь значимой цене, ни получать доход по ним, ни защитить свои права миноритарных акционеров. В последние годы в условиях роста экономики наблюдаются случаи существенного увеличения цен акций приватизированных предприятий, даже в десятки раз по сравнению с моментом их приватизации [10]. 

Як ці сертифікати потрапляли до “правильних людей”, чудово описав один з учасників цього процесу: 

«Мои коллеги бегали собирали акции, то что мы называем в полях, когда большие пакеты отдавались за бесплатно коллективу и этот коллектив, не имел никакой абсолютно культуры владения ценными бумагами, наверное потому что они им достались на шару, так же само продавал за копейки. Мы покупали за копейки и так же само продавали задорого иностранным инвесторам».

І продовження:

«Это то время первоначального накопления капитала, и я очень прекрасно помню те дни, недели, месяцы, когда каждый из многих теперешних бизнесменов, покупал то, что мы когда-то задорого продавали иностранцам. Покупал вообще за бесценок на конкурсах, где-то далеко не честной приватизации» [11].

Простими словами, більшість підприємств були приватизовані за схематозом і, як наслідок, в Україні було побудовано бюрократично-олігархічну систему. І вона ніяким чином не може і близько бути схожою на США.

Становлення американських магнатів або відчуйте різницю

Найпершим, що хочеться розглянути у цьому розділі, це питання: А який вплив мали американські монополії магнатів на економіку США?

В Україні нам відомо, що головним результатом діяльності олігархату є колосальне падіння ВВП (в рази), зменшення населення, падіння доходів. Крах української економіки, можна відслідкувати по “головному товару” олігархату, а саме сталі:

На фоні цього, я пропоную пройтися по діяльності кожного знаменитого американського магната:

Сталь Карнегі. Ендрю Карнегі запам’ятався не тільки, як меценат, який збудував колосальну кількість бібліотек, але й одним з тих, хто радикально змінив існування металургії у США: 

«в 1872 г. Эндрю Карнеги основал свою компанию «Карнеги Стил»…главной продукцией отрасли были рельсы, цена которых составляла около 56 долл. за тонну. В результате в 1900 г. он мог изготавливать стальные рельсы по цене 11,5 долл. за тонну» [12].

Тобто, його завоювання на ринку та агресивні поглинання конкурентів з усіма плюсами та мінусами все ж призводили до здешевлення основного металу для економіки. Так, в нього є темні сторони і він далеко не “добрий дядечко”, але вся його діяльність – це економіка росту. В результаті він виплавляв більше всіх у світі сталі.

Тут відразу хочеться виділити одну важливу особливість магнатів ХІХ століття – всі їхні бізнеси були заточені на економічне зростання саме внутрішнього ринку. В Україні усі олігархічні структури спрямовані тільки назовні, на внутрішньому ринку, вони знімають тільки “ренту” з бюджету, фіскалів та комуналки…

Залізні дороги та річкові перевезення Корнеліуса Вандербільта. Геній не просто демпінгування цін, а трансформатор усієї логістики США:

“Вандербильт не останавливался на достигнутом. Он брал по $7 за поездку по Гудзону в Олбани и $1 за каждые 20 миль на промежуточных остановках, что было намного меньше монопольных цен Hudson River Steamboat Association. Он использовал трубчатые паровые котлы и уголь вместо древесины — инновация, сокращающая расходы. Началась жесткая конкурентная борьба”. 

“Во время калифорнийской Золотой лихорадки он снизил цену за поездку от Нью-Йорка до Сан-Франциско с $600 до $400. Плывя через Никарагуа вместо Панамы, он экономил два дня из 35-дневной поездки. Почтовое управление платило его конкурентам $500 000 за доставку почты в Калифорнию, поэтому Вандербильт предложил доставлять ее бесплатно, после чего снизил цену на билет до $150. Пассажиропоток вырос до небывалых размеров, поскольку будущим старателям нужно было отыскать золота всего на $150, чтобы «отбить» поездку” [13].

На залізних дорогах він практикував аналогічні ігри. Правда варто зазначити, що іноді він все ж маніпулював своїм становищем, але через те, що він був логістичною артерією, йому було вигідно, щоб ВВП США зростало.

Іноді через такий азарт він потрапляв в кумедні, але дуже цікаві історії, які демонструють, що таке вільна економіка. Для прикладу, його протистояння з Джеймсом Гулдом [14] було просто фантастичним. Зокрема, Вандербільт, щоб захопити компанію перевізника Гулда, почав дуже сильно демпінгувати ціни, переманюючи його клієнтів. 

Гулд розуміючи, що таку війну довго він не витримає, бо фінансового запасу в нього було явно поменше, починає діяти радикально. За рік він через інші компанії скуповує частину фірм клієнтів Вандербільта (в одному зі штатів, тобто це була локальна війна), які постачали великі об’єми товару на локальний ринок, і починає по його дорозі перевозити цей товар.

В результаті Вандербільт продовжував демпінгувати, бо банально не знав, що його конкурент став його клієнтом. В свою чергу Гулд заробляв колосальні гроші на поставках продуктів і при цьому паралельно тримав на плаву свою компанію з якою так відчайдушно воював Вандербільт.

Це один з простіших прикладів, що таке дійсно капіталізм і чому його в Україні ніколи не було. Бо нагадаю, що в наших реаліях їх суперечка вирішувались би не на ринку…

Нафта Рокфеллера. Він був не просто тим, хто зробив керосин доступнішим для кожної домівки в США, він був творцем нових продуктів та новатором у сировинній галузі:

“Рокфеллер повышал доходы, превращая нефть в постоянно растущий ассортимент востребованных товаров — машинное масло, парафины, лигроин для дорожного покрытия и бензин. Его амбиции росли вместе с его бизнесом. В середине 1880-х гг. он построил три гигантских нефтеперерабатывающих завода, потребляющих 6500 баррелей нефти в день — ранее рекорд составлял 1500 баррелей. К 1890 г. целый парк цистерн Standart Oil доставлял его продукт «к двери» потребителя, обеспечивая полный бизнес-цикл, который он полностью контролировал”[15].

Хочу підкреслити, що Рокфеллер був “королем сировини”, але він не просто видобував нафту і продавав її комусь на переробку, як це наприклад в РФ, чи як у нас, коли ми продаємо зерно, а не продукти з нього. Він створював нафтопродукти і сам очолював ринок. Його положення було схоже на положення Вандербілта – йому також було вигідно, щоб економіка росла, бо тоді люди споживатимуть більше його нафти та товарів.

Геній Моргана. Ще один представник магнатів ХІХ століття, який був готовий витратити колосальні гроші, якщо вірив в проект. Його називали найкращим організатором та менеджером свого покоління. От, що про нього писав Грінспен:

“Исключительное положение, которое занимал Морган, позволило ему привести американский капитализм к зениту славы. Порой для этого требовалось создавать компании с нуля. Морган цепко подмечал новинки, способные изменить мир: в 1878 г. он одолжил Томасу Эдисону деньги на создание Edison Electric Illuminating Company и был первым, кто электрифицировал свой дом (к сильному раздражению соседей — генератор производил адский грохот)” [16].

Морган вартий взагалі окремої історії з його досягненнями, хитрими ходами та по справжньому видатній ролі у становленні американської економіки.

Для прикладу, хочу навести його протистояння з Теодором Рузвельтом, який фактично знищив частину монополій Моргана. Нагадаю, що людина масштабу Моргана, могла вивести не тільки Майдан, а по справжньому розкачати США. В книзі Льюіс Корі (книга з трішки лівацьким уклоном), він виділив таку історію:

В 1904 году в фонд предвыборной кампании Рузвельта магнаты перечислили два миллиона сто тысяч долларов, в том числе Джордж Дж. Гулд – пятьсот тысяч, «Дж. П. Морган и К°» – сто пятьдесят тысяч и «Стандард ойл» – сто тысяч. Обычно проницательный, Рузвельт недооценил настроение общественности и, опасаясь поражения, обратился к магнатам (к людям, которых он порицал как «плохих богачей») с просьбой о финансовой помощи. В числе делегации богачей были Дэниел С. Ламонт из «Нозерн Пасифик» и Генри К. Фрик из «Юнайтед стейтс стил». Делегация тайно прибыла в Белый дом. По словам Ламонта, Рузвельт «сделал четкие обещания», а Фрик высказался об этой встрече в своем обычном циничном тоне: «Опасаясь поражения, Рузвельт практически встал перед нами на колени, обещал быть хорошим, оставить в покое железные дороги и корпорации, если только мы предоставим ему финансовую помощь. Мы так и сделали, но во время своего второго срока он нарушил все свои обещания. Мы так ничего и не получили за наши деньги» [17].

Історія закінчилась тим, що Морган намагався грати проти Рузвельта цивілізованими методами, хоча часто дійсно “обходив закон” або намагався на нього вплинути. Так чи інакше, поняття “обхід закону” існувало, ще у Давньому Римі, де в одному з Дегестів так і було написано:

«Поступает против закона тот, кто совершает запрещенное законом; поступает в обход закона тот, кто, сохраняя слова закона, обходит его смысл».

Гра Моргана в політиці дійсно не була чистою і він, як і Карнегі, іноді приймали участь у темних діях. Однак, вони не контролювали все і вся, і не намагалися побудувати диктатуру бюрократа, який би став гарантією їх власності. Так, вони хотіли захопити Білий дім, щоб втримати економіку без регуляцій, але бенефіт від цієї системи отримувало усе американське суспільство, якби активно ліваки чи Грінспен не казали про інше…

Результатом їх діяльності стало економічне зростання та побудова капіталу, що став основою процвітання США:

В майбутньому нафта Рокфеллера, електрика Моргана та сталь Карнегі створять наступне покоління магнатів в особі таких нових бізнесменів, як Форд, які поведуть США вже у технологічну еру.

В кінці я не буду згадувати, що майже всі американські магнати починали з нуля або з кредиту. Лише нагадаю, що у Вандербільта була тільки човен-плоскодонка, а в Рокфелера був кредит від свого батька. Це люди, які іноді дійсно втручались у політику, але вони ніколи не були нею народжені. Саме тому, після себе вони залишили колосальний спадок:

Карнеги пытался воплотить в реальность равенство возможностей, основав почти 3000 публичных библиотек. Рокфеллер основал два университета — Университет имени Рокфеллера и Чикагский университет, а также отдавал большую часть своего состояния другим высшим учебным заведениям. Леланд Стэнфорд оставил Стэнфордскому университету так много, что его вдове пришлось продать часть активов, чтобы не остаться на мели[18].

Висновок. В одному з фільмів про становлення американського капіталізму була чудова фраза: “Вони не відкрили Америку, вони її побудували”. В українському випадку, вона б звучал по іншому: “Вони не побудували Україну, вони просто знищили її майбутнє”, в цьому і є різниця між американськими магнатами та українськими олігархами…

Джерела:

1. The CIA World Factbook 1990

2. http://www.155la3.ru/k1810.htm

3. С.С. Падалка. Приватизація в Україні у системі відносин. 2010.

4. https://ru.wikipedia.org/wiki/Дело_АНТа

5. Геєць В. Деякі порівняльні ознаки трансформаційних моделей економіки України і Росії. Економіка України. 2005. No 5. С. 14.

Примітка: Посилання запозичене з роботи С.С. Падалки.

6. Економічна історія України. Г.А.Касьянов. Економіка перехідної доби (1991–2010). Т2. Київ. 2011.

7. Закон України. Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України. 1996 рік.

8. С.С. Падалка. Українська приватизація у системі відносин влада-суспільство-індивід. 2011.

9. Журнал. Социология: теория, методы, маркетинг, 2003. Автор: Александр Пасхавер. Украинские реформы или приватизацию никто не любит. С. 63

10. Там же.

Примітка: До деяких даних цього джерела є питання, зокрема в ньому присутні спроби вибілити деякі плями приватизації…

11.  https://youtu.be/ngpZkDIFF7o?t=13m16s

12. Б. Фолсом. Новий курс або крива дорога. с.63

13. Энди Кесслер. Радикальный стартап. 2012

14.  Роман Зінзер. FAQ Нью-Йорку.

15. Алан Грінспен. Адріан Вулдрідж. Капіталізм в Америці.

16. Там же

17. Льюис Кори. Морганы. Династия крупнейших олигархов.

18. Алан Грінспен. Адріан Вулдрідж. Капіталізм в Америці.

Поділитись: