Починаючи цикл про Пака Чон Хі, я навмисне написав першу статтю про проблематику авторитарних режимів:
Чи може авторитарний режим мати переваги?
В статті на основі робіт та досліджень нобелівських лауреатів з економіки було зазначено, що авторитаризм (“закриті порядки” за Дугласом Нортом) в більшості своїй має погані наслідки. З визначних рис — скочування до повної диктатури та відкочування досягнутих успіхів, якщо такі були.
Причини досить прості — замість принципу меритократії на головні посади обирають лоялістів режиму, що неминуче призводить до зловживань та провалів всієї системи. Деградація державного апарату шириться на економіку і система починає орієнтуватись на отриманні ренти з ресурсів держави. Простими словами, починає працювати принцип «виростив, викопав, продав».
Однак, на щастя для Кореї, вона не встигла зануритись в етап деградації чи краху, бо у 1988 році військові все-таки були змушені впровадити демократію. Можливо цей вчинок і був вирішальним для порятунку спадку Пака Чон Хі.
Минулі статті циклу:
1. Пак Чон Хі. Передмова та перші рішення. https://konkretyka.net/economical-miracle-ukr/pak-chon-hi-peredmova-ta-pershi-rishennya.html
2. Пак Чон Хі. Корея. Економічне диво. https://konkretyka.net/economical-miracle-ukr/pak-chon-hi-koreya-ekonomichne-dyvo.html
3. Індикативне планування в Кореї. Методи Пака Чон Хі. https://konkretyka.net/economical-miracle-ukr/indykatyvne-planuvannya-v-koreyi-metody-paka-chon-hi.html
Меритократія та громадянське суспільство.
Пак був диктатором, але його режим мав виїмкові особливості. Зокрема, Корея дійсно мало чим відрізнялась у ставленні до своїх громадян від КНДР у 70-х роках. Але з усіма жахіттями корейського ЦРУ паралельно впроваджувались політичні рішення, які можна зарахувати до визначальних у майбутній трансформації держави.
Довідка:
Меритократія — принцип, коли державні посади обіймають найкращі, ретельно відібрані кадри, а не через корупцію чи зв’язки. Відбір проходить шляхом конкурсів, іспитів або виборів.
Економіка ренти — коли еліти використовують політичний режим для отримання доходу. Як правило, шляхом контролю ресурсів країни (корисні копалини) або монопольного становища (приклад: ринок електроенергії та газу в Україні). В давні часи ренту отримували через контроль людських ресурсів (кріпацтво) або стягненням мита за прохід на певні території торгових караванів тощо. Вичерпно це поняття описав нобелівський лауреат з економіки Джозеф Стігліц у роботі «Люди, влада і прибуток. Прогресивний капіталізм в епоху масового невдоволення».
Додатково: Питання ренти в контексті Кореї можна трактувати по різному, тому я зазначу, що Пак ліквідував сировинну ренту, але через певні умови зберіг особливий статус чаболів (майбутні найбільші корпорації Кореї), що також можна трактувати як ренту, хоча, на мій погляд, це не зовсім вірно.
Основа основ успішного державного втручання в економіку — це залучення на важливі посади службовців за принципом професіоналізму. Формально принцип меритократії проголошений усюди, але в реальності замало країн його використовують.
Однією з головних причин є відсутність контролю з боку громадянського суспільства і, як наслідок, корупція та відсутність цінностей у політичній системі. Як правило, ефективну бюрократію можна зустріти лише в топ-країнах західного світу, де свободи та громадські організації відіграють визначну роль у політичному житті країни. Цікавий факт, але якість бюрократії на Заході майже завжди була на висоті.
Пак хотів побудувати дещо схоже, але, як показують практики інших держав, наприклад, Філіппін тих часів чи України сьогодні, просто скопіювати структуру Заходу недостатньо.
Для повноцінного впровадження цього принципу необхідні етичні засади суспільства та широке застосування практики конкурсів. Раціонально у Вас виникне думка: “Але ж на конкурси можна виставити обмежену кількість кандидатів, які матимуть корупційний інтерес? І вийде, що вибору як такого немає”. Дійсно, самого лише механізму недостатньо, і щоб він працював правильно, нам і необхідне сильне громадянське суспільство.
До речі, саме активність громадських організацій та активістів змусила вже дочку Пака, яка була президентом Кореї декілька років тому, піти з посади через корупційний скандал (масові мирні протести та активна роль громадських організацій). Таким чином, суспільство самостійно виправило дисбаланс, який склався у системі.
Важливість громадянського суспільства важко переоцінити, бо саме воно може швидко реагувати на баги у системі. Вплив може здійснюватися як шляхом МИРНИХ протестів, так і через організації та асоціації. Недаремно ще у ХІХ столітті про це писав Алексіс де Токвіль у своїй культовій книзі «Демократія в Америці» (1835):
Центральна влада, якою б досвідченою вона не була, не в змозі одна охопити все життя великого народу [1].
Примітка: Цікавий факт, книга Токвіля була перекладена на російську у 1860 році та опублікована в Києві.
Задовго до робіт нобелівського лауреата з економіки Дугласа Норта, Токвіль, попри те, що формував романтизований образ США, напевно вперше описав причини успіху та стійкості американської демократії. Америка дійсно є певним ідеалом у питаннях комунікації та контролю влади з боку суспільства. Ці механізми інтегровані як у широкі повноваження місцевих адміністрацій, так і у виборчу систему. На фоні цього в американців формувалися й інші підходи та цінності стосовно державної служби:
Найчастіше європеєць бачить в державному службовцеві лише силу; американець же бачить в ньому право. Відтак, можна стверджувати, що в Америці людина ніколи не підпорядковується іншій людині, а підкоряється лише правосуддю або закону [2].
У своїй книзі Алексіс де Токвіль постійно звертає увагу на свободу створення організацій, партій чи комітетів, які так чи інакше беруть участь у контролі чи допомозі уряду. Зокрема, він описав такий досить простий приклад допомоги з боку громадянського суспільства:
За час мого перебування в Сполучених Штатах я був свідком того, як жителі округу, де було скоєно серйозний злочин, стихійно створили декілька комітетів з метою спіймати винного і віддати його під суд [3].
Аналогічно вже сьогодні громадянське суспільство реагує на виклики, які стоять перед державою. В Україні ми можемо це побачити з дій неолігархічних благодійників та волонтерів, які свого часу врятували зруйновану бюрократією армію. Проте у нас волонтерський рух так і не зміг радикальним чином вплинути на стан справ у всій системі, бо для цього потрібен рух з усіх сторін.
Однак, повертаючись до Кореї, нам треба розуміти, що без активного громадянського суспільства та ідей важко створити по-справжньому стабільну меритократичну систему. Попри те, що Пак Чон Хі “компенсував” все це своєю волею та спільниками (хунтою), це не є дієвою альтернативою, бо вона сформована не колективною системою (громадянами), а індивідуальною особливістю диктатора. Відповідно, спиратись на авторитаризм абсурдно, бо в інших диктаторів, наприклад Лукашенка чи Путіна, таких вочевидь немає.
Заснування меритократії в Кореї.
Контроль за дотриманням принципів меритократії здебільшого лежав на самому диктаторському режимі, бо, як Ви дізналися з минулих статей, Пак був одержимий ідеєю фундаментальних змін в Кореї. А через те, що він повністю покладався на державний апарат, який і впроваджував індикативне планування та реформи, він робив ставку на професійні кадри.
Не всі дослідники погоджуються з думкою, що вирішальний внесок в успіх впровадження меритократії належить Паку, проте його роль у становленні визнають всі. В цьому полягає його важлива відмінність від інших диктаторських режимів, де апарат, як правило, формувався з лоялістів (Пак використовував лоялістів у силовому блоці). От що зазначає Йонг-Сунг Ю у своєму дослідженні про Корею:
Квітнева студентська революція 1960 року посилила необхідність розповсюдження системи іспитів на державну службу. Відтак, уряд Чанг Мена (1960-1961) вперше провів іспит на державну службу для отримання ступеня V-B (найнижчий рівень), щоб прийняти студентів (Lee, 1996: 111-12). Військова хунта, що захопила владу, скинувши законний уряд, не могла ігнорувати вимогу студентів про меритократію. Таким чином, режим Пака не тільки продовжив проводити іспити на держслужбу для отримання ступеня V-B, а й реалізував реформи з підвищення професіоналізму держслужби [4].
Якщо дивитись в ретроспективі, то державна служба в Кореї розвивалась послідовно протягом десятиліть, поступово приходячи до свого автономного образу. Це важливо розуміти, бо за короткий проміжок часу нічого значного досягти неможливо, про це також пише Йонг-Сунг Ю:
Меритократична бюрократія в Кореї не виникла одразу, а розвивалася поступово, з плином часу [5].
Ставка на меритократичні принципи загалом є характеристикою для всіх економічних чудес. От що говорив фактичний “засновник” Сінгапуру, реформатор Лі Куан Ю:
Сінгапур — це меритократія. І у цих людей є причина посідати вищий щабель — завдяки їхнім власним заслугам. Вони багато працювали й багато зробили. Якщо всі 300 осіб загинуть в авіакатастрофі, Сінгапур розпадеться [6].
Так він підкреслював важливість професійних кадрів та методів, яким чином вони відібрані. На фоні цього стає цікаво, а що ж буває з державами, які не користуються подібним принципом. Тут одразу спадає на думку приклад Філіппін, які стартували одночасно з «азійськими тиграми» (Корея, Сінгапур, Японія, Тайвань), але одним з них так і не стали. Йонг-Сунг Ю у своїй книзі порівнює ефективну бюрократію Кореї та Тайваню, яка сформувалася за меритократичними принципами, та Філіппіни, де меритократія була відсутня:
Вищі щаблі бюрократичної машини отримували асигнування від членів законодавчого органу в обмін на призначення друзів, родичів і важливих виборців конгресменами. За словами Девіда Вурфеля: «Філіппінська бюрократія майже повністю підпорядковувалася політичному керівництву. (…) Великі землевласники через конгресменів впливали на державні призначення і просування по службі. Чиновники оточували себе членами власних родин, друзями, сусідами в обмін на лояльне ставлення». Бюро у справах державної служби, вочевидь, перетворилося на щось на зразок «дипломної фабрики». Іспити державної служби не дозволяли точно перевірити компетентність тих, хто отримав право на участь в державній службі. Фактично, більшість людей, які склали іспити, часто не підходили для роботи в уряді. [7]
Як наслідок, Філіппіни так і не змогли скористатись своїм потенціалом, а вся система взагалі занурилась у довготривалу кризу. Цікаво, що на початку їхню систему певною мірою будувало колоніальне керівництво на чолі зі США, але, якщо посилатись на відоме дослідження про інститути, стає ясно, чому спадок американців провалився:
Інститути, які нав’язуються екзогенно (зовнішньо), не мають соціальної пам’яті; (…) ігноруючи цей факт, реформатори переоцінюють свою здатність сприяти зростанню і недооцінюють роль внутрішніх змін в забезпеченні процвітання [8].
Саме тому громадянське суспільство є важливим фактором, який підтримує всю систему і реагує на її дисбаланси. Я не буду розглядати тут етапи формування корейського громадянського суспільства, але можу сказати, що поступова капіталізація населення (один з факторів) викликала його появу, що зіграло значну роль у майбутньому:
Чон Ду Хван (прим.: наступник Пака Чон Хі) теж спочатку прийшов до влади нелегітимним шляхом, потім намагався домогтися легітимізації отриманням офіційного титулу президента, але на тлі формування в РК громадянського суспільства його спроби продовжити терміни свого правління вже успіху не мали [9].
Конституція Юсін — диктатура без вивіски «демократія». Причини та наслідки.
Відзначивши вклад Пака у фундаментальні основи Кореї, ми перейдемо до фіналу його історії. Зазначу, що він, з одного боку, цілком зрозумілий, а з іншого — так само неоднозначний, як і вся історія його правління.
Цікаво, що корейською мовою “юсін” означає “оновлення”. От тільки в розумінні Пака Чон Хі оновлення було пропагандистською фішкою, бо по факту він демонтував режим «керованої демократії» і перейшов до прямої диктатури.
17 жовтня 1972 Пак Чон Хі здійснив конституційний переворот і «запропонував» внести в Конституцію поправки, які передбачали збільшення терміну президентства до шести років, непряму систему його обрання за допомогою виборників, необмежену кількість переобрань, надання президенту права розпускати парламент, призначати кандидатів в Національні збори через так звані збори виборників. Фактично впроваджувалась довічна система його правління, аналогічні дії відбувались і в КНДР.
Почнемо з передумов. Попри особу Пака, він все-таки був сильним стратегом і політиком. Тому щойно президент США Ніксон у 1970 році розпочав діалог з Китаєм, Пак зрозумів, що Корея ризикує відійти на другий план. Тим паче, що Ніксон задумався над зменшенням присутності американських військ в Кореї — американський контингент з 60 тис. зменшився до 25 тис. солдат із ризиком виведення ще і ядерної зброї з території Кореї.
Політика примирення з комуністичним блоком продовжилась і в 1971 році, коли США уклали перший договір з СРСР щодо обмеження наступальної зброї. Таким чином, світ перейшов у епоху розрядки, коли дві наддержави формально збавляли войовничі обороти.
Такі сильні сигнали «пацифізму» не могли не лякати Пака, бо якщо США зійдуть з траєкторії протистояння із комуністичним блоком (хоча КНДР туди й не входила), у Кореї можуть виникнути значні проблеми із сусідами. Бо, у разі нової Корейської війни та втручання КНР та СРСР (або одного з них) за слабкого американського контингенту та без ядерної зброї, це означатиме швидку окупацію та фактичний кінець.
На фоні таких невеселих прогнозів Пак Чон Хі планує розпочати активно діяти у двох напрямках:
1. Ядерна програма Кореї. Стартом поширення технології атому стали не тільки ядерні випробування спочатку у США, а потім в СРСР, але й побудова останнім першої у світі атомної електростанції [10]. Попри те, що схожі розробки були й у США, саме прорив в енергетиці стимулював президента Ейзенхауера створити програму «Атом для світу», про що він заявив у своїй промові в ООН [11].
В результаті впровадження програми мирного атому Пак фактично отримав доступ до частини технології. Бо, як нам відомо, щоб створити атомну бомбу, треба вміти збагатити уран, а для цього потрібно мати “спеціальні атомні електростанції”.
Хитрість гри диктатора вражала: за ширмою мирного атому для США він хотів придбати у канадців реактор, який Індія використовувала для створення своєї ядерної програми. Потім Пак відчайдушно лавіював у перемовинах з Францією, де він збирався отримати технології для створення ракетного палива тощо.
Паралельно він навіть намагався підкуповувати конгресменів в США, зокрема, існує стенограма допитів свідків того, як Корея намагалась «пролобіювати» свої інтереси [12]. Сама історія схожа на спецоперацію:
Містер ГУДЛІНГ. Для чого використовувався Джорджтаунський клуб?
Містер КІМ. (…) для спілкування з важливими людьми, такими як конгресмени.
Містер ГУДЛІНГ. Щоб впливати на конгресменів?
Містер КІМ. У той час я не відчував, що мова йде про реальну корупцію, тобто хабарництво. У мене склалося враження, що з часом воно безперечно переросло в це [13].
Простими словами, Пак намагався будь-якими методами вплинути на ухвалені в США рішення, щоб гарантувати безпеку своєї країни або стати самостійним гравцем. Тому корейська агентура в США була увімкнена на повну.
Однак, забігаючи наперед, його плани були провальними, бо коли про все дізнались США, вони не стали гратись і просто притиснули уряд Кореї, що згодом вони провернули й з Україною в 90-ті, хоча й у більш «лагідному» форматі. Щодо Кореї Пітер Хаєс у своєму дослідженні говорив таке:
В березні 1975 року США рішуче вимагали, щоб Південь відмовився від програми. Вашингтон пригрозив припинити фінансування з боку Eximbank другого ядерного реактора в Кореї, який буде придбано у постачальника з США. Офіційні особи США також наполягали на тому, щоб французи, канадці та бельгійці припинили свою участь в угоді з перероблення. Кіссінджер остаточно придушив ядерну програму Кореї, повідомивши президенту Паку, що США скасує свої зобов’язання щодо забезпечення безпеки Республіки Корея, якщо той буде наполягати на продовженні створення власної ядерної зброї [14].
Попри те, що Сеул пройшов великий шлях і навіть досягнув певного успіху у створенні носіїв для цієї зброї, США змогли їх зупинити. На додачу, наступна вже після Ніксона адміністрація пом’якшила свої погляди на вивід військ з Кореї (війська залишаються в Кореї дотепер) і Пак, в обмін на певні преференції, відмовився від зброї, як мінімум офіційно.
2. Перемовини з окупаційним режимом КНДР. Активно посилюючи армію і розробляючи ядерну зброю, Пак Чон Хі вирішив спробувати піти на переговори з КНДР. Як і у випадку з Японією (окупантом), він йшов проти думки значної частини суспільства. Однак успіхи додавали йому запалу і тут чинити по своїй волі.
4 червня 1972 року делегація південної Кореї на чолі з Пак Чон Хі зустрілась з Кім Ір Сеном, лідером окупаційного режиму КНДР. В результаті була підписана угода, в якій були визначені досить формальні принципи, зокрема, об’єднання «двох Корей» мирним шляхом тощо. Однак, як зазначає професор Асмолов у своїй лекції [15], жодна зі сторін дійти однозначної згоди не змогла. Що не дивно, бо кожна з них ставила на перше місце свої власні інтереси та цілі.
Однак низка факторів та кроків з боку режиму КНДР на початок 70-х ще не сповіщали Паку, що його наміри до об’єднання проваляться. Тим паче на момент переговорів Корея вже значно переважала режим КНДР, що загруз в економічній стагнації, яка завершилась кризою після розпаду СРСР. Щоправда, існує й інша версія, що Паком рухав не патріотичний порив, а банальна розвідка стійкості режиму КНДР.
Чому Пак Чон Хі пішов на посилення режиму диктатури та якими були наслідки?
Думаю, що Ви вже й так здогадались — зовнішні умови, ядерна програма та перемовини з окупантом північних територій. Все це вимагало не просто стабільного політичного режиму, а по-справжньому залізної хватки.
Проте мало хто з прихильників Пака звертає увагу на КЛЮЧОВИЙ МОМЕНТ — Пак не був імператором Діоклетіаном, тому механізму виходу з системи Юсін не було передбачено. Відповідно, у разі отримання ядерної зброї та виводу американських військ, Сеул ризикував стати справжнім братом КНДР, бо складність системи та контролю еліти потребувала б від Пака продовження жорстких заходів. В результаті він міг би стикатися з відкочуванням реформ і, як наслідок, сучасної Кореї ми б не знали…
Наростання репресій та фінал.
Отримавши безмежну владу, Пак Чон Хі ввів надзвичайний стан, а потім увімкнув репресивну машину на повну:
У 1974 році режим Пака оголосив Надзвичайні заходи № 4, які класифікували студентські політичні організації поза законом, що дало старт репресіям проти студентської активності, зокрема, проти Національної демократичної молодіжно-студентської ліги (민청학련, Minch’o nghangnyo n). Було тимчасово затримано понад 1000 студентів; п’ятеро відомих корейців, включно із католицьким єпископом і колишнім президентом Юн Посуна (윤보선). (…) Репресії тривали до кінця серпня, коли режим Пака згорнув «полювання» і скасував надзвичайні заходи; на той час близько 200 осіб були засуджені до позбавлення волі строком від 3 до 20 років [16].
Примітка: Я не згадую проблеми з робітничим класом, який часто потерпав від ігнорування іноді рабських умов праці.
Не збавляв обороти режим і в полюванні на конкретних опозиційних лідерів. Зокрема, головний конкурент Пака, демократ та ліберал Кім Де Джун був викрадений з Японії та ледве не втоплений у морі агентами корейського ЦРУ [17]. Якби не швидке втручання США, то Корея могла б не побачити майбутнього 8 президента вже демократичної Кореї.
Активність репресій можна прослідкувати у таблиці, наведеній у фундаментальній роботі професорки Шіни Честнат Грейтенс:
Джерело: Sheena Chestnut Greitens. Dictators and their Secret Police. Cambridge University Press. 2016. Р. 249
Звісно, певна нервовість режиму була також пов’язана і з низкою замахів на Пака. Зокрема, в одному з таких загинула його дружина.
Примітка: Більш детально ці події описані в лекції професора Асмолова: https://www.youtube.com/watch?v=rXRfUEGI8rM&t=149s
Після цього у Пака з’явився страх, що його хоче вбити хтось з найближчого оточення, що вилилося у масу перевірок, інтриг тощо. Саме тому після його вбивства у сейфі було знайдено таке:
… особистий сейф Пака був сповнений скрупульозних рукописних заміток про різних посадових осіб, організованих і індексованих відповідно його власної схеми, яка використовувалася для відстеження лояльності [18].
На додачу, Пак постійно стимулював міжвідомчу “конкуренцію”:
Щоб отримати цю інформацію, агентствам в рамках апарату примусу все частіше було доручено контролювати інші агентства, які мали аналогічні або частково схожі обов’язки щодо забезпечення внутрішньої безпеки. [19]
Наслідком всього цього стало те, що в один з вечорів з невідомої причини голова корейського ЦРУ застрелив Пака Чон Хі. От що про це каже професор Асмолов:
Я схильний довіряти Обердорферу (прим.: історик Дон Обердорфер), який зображує цю ситуацію так. Увечері 26 жовтня 1979 року на території “Блакитного будинку” відбулася приватна вечеря, на якій, крім Пака і цього Кіма, були присутні начальник особистої охорони президента Ча Чжі Чхоль і керівник секретаріату апарату президента Кім Ке Вон. Сварка, що стала причиною вбивства, була пов’язана з тим, що Кім Че Гю відхилив пропозицію Ча Чжі Чхоля про розстріл в Пусані студентських демонстрацій солдатами-десантниками, і коли демонстрації відбулися, президент не соромився у виразах, влаштувавши під час вечері рознос начальнику ЦРУ в присутності третіх осіб. Пак дуже різко відгукнувся про нездатність Кім Че Гю впоратися з народними хвилюваннями. Ча активно підтримав його, позаяк сильно ворогував з Кімом. Ображений керівник ЦРУ РК залишив приміщення, піднявся на другий поверх того ж будинку в особисті апартаменти, де взяв пістолет і поклав його в кишеню. Потім він наказав своїм охоронцям відкрити вогонь по охоронцях президента, щойно вони почують стрілянину в залі, де проходить вечеря. Переконавшись в тому, що його люди готові, він з криком “Як ви можете мати своїм радником такого негідного черв’яка?!” розстріляв впритул спочатку Ча, а потім Пака. У кожного з них влучило декілька куль, і коли його власний пістолет заїло, Кім Че Гю скористався зброєю одного зі своїх охоронців.
Така картинка більше схожа на вбивство в стані афекту, ніж результат добре спланованої змови, хоча згодом Кім Че Гю тримався такої версії. Як і Пак, Кім Че Гю раніше був військовим, і були б його дії більш усвідомленими й навмисними, він би, як мінімум, стріляв точніше і не забув би напередодні змастити пістолет [20].
Так, творець економічного дива Кореї та диктатор на грані манії переслідування закінчив свою історію, а разом з нею і цикл про Корею та її диво на річці Ханган дійшов кінця.
Висновок. Перед Вами фінал історії унікальної особи, офіцера імператорської армії Японії, хитрого і закостенілого політика та по-справжньому сильного стратега. Не захопитись образом Пака неможливо, бо дуже мало в історії політиків, які приходили до влади, щоб змінити фундамент, особливо, коли в державі відсутня традиція інститутів.
Він був жорстоким, він беззастережно жертвував населенням, але навіть з усім тим без нього не було б сучасної успішної Кореї. Диктатура це не вихід, але неможливо не визнати, що тільки сильні особистості у момент повного краху системи здатні розвернути корабель, який на повному ходу мчить на рифи. Він дав Кореї пігулку від диктатури, підготувавши відсталу економіку до стрибка у XXI століття. У 1979 році настав кінець Пака Чон Хі, але його спадок живе та продовжує квітнути сьогодні.
Джерела:
1. А. де Токвиль. Демократия в Америке. С.151
2. Там же. С. 157
3. Там же. C. 158.
4. Jong-sung You. Development of Corruption Control in South Korea. P. 18
5. Jong-sung You. Democracy, Inequality and Corruption Korea, Taiwan and the Philippines Compared. Cambridge University Press. 2015. P. 150
6. Lee Kuan Yew. At the seminar on communism and democracy. 27th April 1971. P. 7
7. Jong-sung You. Democracy, Inequality and Corruption Korea, Taiwan and the Philippines Compared. Cambridge University Press. 2015. P. 143
8. Peter J. Boettke, Christopher J. Coyne, Peter T. Leeson. Institutional Stickiness and the New Development Economics
9. К. Асмолов. Корейская политическая культура: Традиции и трансформация. 2017. С. 88
10. https://en.wikipedia.org/wiki/Obninsk_Nuclear_Power_Plant
11. https://www.iaea.org/about/history/atoms-for-peace-speech
12. Investigation of Korean-American Relations, Hearing Before the Subcommittee on International Organizations of the Committee on International Relations, House of Representatives, Ninety-fifth Congress, First Session. 1977-1978.
13. Там же. P.7
14. Peter Hayes. The Republic of Korea and the Nuclear Issue. P. 24
15. Константин Асмолов о межкорейском диалоге при Пак Чон Хи [YouTube – https://www.youtube.com/watch?v=bG6SXiVNPPo]
16. Sheena Chestnut Greitens. Dictators and their Secret Police. Cambridge University Press. 2016. P. 250
17. https://en.wikipedia.org/wiki/Kidnapping_of_Kim_Dae-jung
18. Sheena Chestnut Greitens. Dictators and their Secret Police. Cambridge University Press. 2016. P. 252
19. Там же.
20. К. Асмолов. Генерал Пак Чон Хи. Очерк политической биографии.
