Критика державних витрат або дика неефективність

Read More

Становлення цивілізацій дійсно спиралось на державні інституції, зокрема армію, правопорядок та суди. Саме набір цих факторів дав світові найвеличніші цивілізації Риму та Греції, які першими почали просувати ідеї виборів, свободи та вільної економіки. На каналі ми вже розглядали з читачами позитивні та негативні приклади державного управління Римської імперії та республіки. І кожного разу ми бачили, що як тільки повноваження чиновників в економіці зростали (збільшення податків та регулювання), держава занепадала.

Класичними прикладами вічної жадоби до нових повноважень у бюрократії демонструють дві цитати римських імператорів, які жили в різні епохи, але зіштовхнулися з однією і тією ж проблемою (різниця в 350 років).

Першим зі спробами бюрократії наростити свої можливості зіткнувся імператор Тиберій, але він категорично не сприйняв ідеї підвищення податкового тиску:

«Хороший пастух стриже овець, але не здирає з них шкури». [1]

Друга серйозна спроба бюрократії збільшити свої повноваження сталась вже за часів імператора Юліана. Тоді бюрократи, намагаючись приховати свою неефективність під постулатами «державі потрібен захист», вимагали збільшити податки:

«Префект претория Флоренций после тщательной, как он заявлял, проверки, настаивал на том, чтобы недоимки поземельной подати пополнить экстренными взысканиями. Юлиан с полным знанием дела заявил, что он скорее готов умереть, чем разрешить произвести эти взыскания. Он знал, что подобного рода взыскания, или, правильнее выражаясь, вымогательства, наносят провинциям неизлечимые раны, доводя их до крайней нищеты – такими взысканиями, как я расскажу ниже, был совершенно разорен Иллирик. Возражая на это, префект претория запальчиво заявлял, что он не потерпит, чтобы обманщиком выставлялось лицо, которому император доверил такой высокий пост. Юлиан его успокаивал и точным подсчетом доказал ему, что сумма поземельной подати не только покрывает необходимые расходы на содержание армии, но и превышает их размеры.» [2]

Події, описані Аміаном, дуже схожі на Україну наших часів, з тією різницею, що у нас немає людей у владі такого рівня, як Юліан. 

Цікаво, але хоч з тих часів і пройшло майже дві тисячі років, але ми знову продовжуємо зіштовхуватись з тією же проблемою, про яку писав вже Людвіг фон Мізес:

«Взаимосвязь между налогами, которые уплачивает какой-либо индивид, и расходами, за которые он голосует, крайне слаба. Бюрократы, управляющие программами, также тратят чужие деньги. Неудивительно, что расходы на программы быстро возрастают. Бюрократы тратят чужие деньги на других людей. Отсюда расточительность и неэффективность расходования средств.» [3]

Можна ще згадати, як тотальна фіскалізація Стародавнього Єгипту знищила цю державу, але зупинимось на очевидному. Що бюрократизація системи не робить її безпечнішою, а навпаки, знищує. 

Проте, давайте перейдемо до предмета цієї статті, який ми розглянемо на основі досліджень Джеймса Гвартні, Роберта Лоусона та Рендала Холкомба «Размер государства и богатство наций» [4]. З цієї праці ми дізнаємось, що чим більшою стає держава, тим сильніше падають темпи зростання ВВП.

Вплив держави на економіку або вступ.

Почнемо з того, що всі ми є учасниками ринку і кожен з нас, так чи інакше, продає чи купує товари, послуги або робочий час. Від наших дій кожного дня змінюються ціни на товари, зарплати та навіть асортимент продукції. 

Умовно, якщо попит на певні товари зростає – це стимулює конкуренцію, що з часом здатна знизити ціни та підвищити якість. Класичним прикладом, який всі ми могли спостерігати нещодавно, стали медичні маски. Котрі на початку карантину, через різкий злет попиту, коштували дуже дорого, а потім впали в ціні. 

Причина таких змін досить проста – підвищений попит простимулював нові виробництва/імпортерів, які, змагаючись за покупця (збільшували пропозицію), знижували ціну. Класичним орієнтиром є не тільки аптеки, але й тендери на Прозорро (зазначу, що ціна почала падати до втручання уряду), де прослідковується чітка тенденція:

Раніше на Прозорро медіанна ціна складала 15 грн.: https://hromadske.ua/posts/na-zakupivlyu-medichnih-masok-ukrayina-vzhe-vitratila-25-mln-grn-transparency-international

Зараз ціна на закупівлях складає 5-7 грн. за маску, що доводить багато тендерів (для прикладу рандомний): https://dozorro.org/tender/UA-2020-05-21-001515-b#tender

Попит звісно залежить від доходів населення, бо саме доходи формують запит та можливості споживачів на ринку. Для прикладу розглянемо людину, яка заробляє, скажімо, 1000 доларів. Як правило, в наших реаліях такі споживачі будуть купувати товари вищого класу, тому й виробництво цих товарів буде мати більш оплачувану робочу силу (через складність продукту). 

Однак, на доходи населення може впливати держава через податки, нагадаю, вони у нас сягають 50% (ПДФО, ПДВ в магазині, акцизи, ЄСВ, інфляція). В таких умовах той самий споживач, який мав 1000 доларів, вже має лише 500 і, відповідно, витрачає менше та заощаджує. Фактор податків неминуче впливає на ринок і створює ще одного учасника в особі держави. Простими словами, коли держава збирає податки, вона бере на себе право витратити 500 доларів на власний розсуд. Такий поворот звісно призводить до неминучої появи корупції, зловживань та неефективності. 

Чому чиновники неефективні? По-перше, ніхто краще за Вас не витратить Ваші гроші. По-друге, бюрократ та чиновник не несуть ризиків від своєї діяльності, бо розпоряджаються чужим майном. Саме тому, коли урядові програми розширюють чи стаються економічні кризи (криза 90-х, глибоке падіння 2008, банкопад 2014), бюрократи просто підвищують податки. Різницю між мотивацією приватного та державного сектору непогано змалював фон Мізес в книзі «Лібералізм»:

«Тот, кто распоряжается факторами производства, неважно, собственными или взятыми в аренду у владельцев в обмен на некоторую компенсацию, должен всегда стараться использовать их таким образом, чтобы удовлетворять те потребности общества, которые при данных обстоятельствах являются наиболее насущными. Если он этого не сделает, то понесет убытки и окажется поначалу перед необходимостью сокращать свою деятельность как владелец и предприниматель, а в конце концов будет вообще вытесненным со своего места на рынке.» 

Він продовжує: 

«Калькуляция прибыли и убытков, составляющая суть бухгалтерии бизнесмена, – это тот метод, что дает предпринимателям и капиталистам возможность проверять с максимальной точностью каждый шаг вплоть до мельчайших деталей и видеть, насколько это возможно, какой эффект дает каждая конкретная сделка в отношении суммарного результата предприятия»[5]. 

Однак, щоб приховати факт надмірного оподаткування та виправдати своє існування, бюрократи, як і в часи Юліана, починають розповідати казки про «безкоштовні та життєво важливі послуги». Мова в першу чергу йде про медицину та освіту, але по факту, це далеко не безкоштовно, бо держава не заробляє гроші, вона лише збирає податки. 

Негативним аспектом для економіки є той момент, що чиновники створюють монополії в сферах медицини та освіти. Хоч паралельно і можуть існувати приватні заклади, але вони обмежені у своєму розвитку, бо населення, по-перше, не має грошей (половину забирає держава), а по-друге, персонал монополій завжди отримує менше, ніж робітники приватних клінік.

Апологети державної медицини говорять, що в приватному секторі вищі ЗП, бо там більш заможні клієнти, і формально так воно і є. Однак, маючи монопольне становище та неринкові методи управління, державна медицина апріорі не може конкурувати з приватною, бо не здатна сама пропонувати послуги або встановлювати на них ціни. 

В свою чергу, з завантаженим податками населенням приватна система ніколи не отримає значну кількість споживачів, які природно ліквідують державну монополію в медицині та освіті. В результаті ми маємо замкнуте коло з деградованою медициною та освітою і бідним споживачем.

Таким чином ми бачимо, що дії держави по збільшенню податків та розширенню своєї присутності призводить до того, що цілі індустрії, такі як освіта та медицина деградують. А разом з ними – страхові компанії та страхові продукти, які покликані, в першу чергу, слугувати захистом та основою для цих індустрій та населення.

Державні витрати

Найбільш яскраву табличку, що демонструє, як росли державні витрати, ми можемо знайти в дослідженні «Размер государства и богатство наций»:

Тобто, за 30 років існування держави збільшили свою частку у ВВП з 20% до майже 50%. Якщо взяти графік динаміки фіскального навантаження, то ми побачимо, що воно приблизно з 50-60-х років почало зростати:

При цьому зростання ВВП почало сповільнюватись:

Висновок з приводу цієї закономірності:

«Из оцененного регрессионного уравнения следует, что доля государственных расходов на уровне 20% ВВП соответствует среднегодовым темпам прироста за 10-летний период на уровне 5% в год, тогда как увеличение доли государственных расходов до 45% ВВП занижает эти темпы в 2 раза. То есть для стран, включенных в выборку, увеличение доли государственных расходов на 25 пунктов снижает 10-летние средние темпы экономического роста примерно до 2,5% в год. Таким образом, наличие большого государства для общества является своеобразным налогом, который уплачивается в виде пониженных темпов экономического роста»[6].

Найбільш класичним прикладом, як зазначають автори, є Японія. До речі, на каналі публікувалась серія постів про те, як ця країна трансформувала свою економіку. Автори побачили в японських темпах зростання фіскального навантаження та розширення ролі держави в економіці закономірність з падінням темпів зростання ВВП:

«В начале 1960-х годов совокупные государственные расходы Японии составляли всего 17,5% ее ВВП. В среднем за это десятилетие они были на уровне 22%. В таких условиях ВВП Японии рос в среднем на 10,6% в год. Таким образом, в 1960-е годы японская экономика имела высокие темпы роста при небольших размерах государства. В течение трех следующих десятилетий японское государство медленно и неуклонно росло, достигнув к 1996 году 36,9% ВВП. За это время темпы роста экономики показывали обратную динамику: они упали до 5,4% в 1970-х годах, 4,8% в 1980-х и 2,2% в 1990-х. Расширение государства сопровождалось снижением темпов экономического развития»[7]. 

Автори дослідження також змогли знайти і зворотну закономірність, тобто коли держава зменшувала витрати, темпи її росту збільшувались, що ми можемо побачити у цій таблиці:

Найбільшу увагу тут отримує, звісно, Великобританія в часи Маргарет Тетчер, яка прославилась тим, що не тільки вважала книгу «Дорога до кріпацтва» Фрідріха фон Хаєка однією з тих, яка сильно на неї вплинула. Але й тим, що вона була прихильницею меншої держави. Зниження присутності держави в першу чергу вивільняє для суспільства фінансові ресурси, що можуть бути витрачені на продукти/послуги. Це підвищить попит та розширить можливості на ринку або для інвестицій. Таким чином населення отримує інструменти для економічного зростання. В свою чергу, бюрократія втрачає владу, а це їй зовсім не подобається. Саме тому ми маємо зворотній процес протягом останніх десятиліть.

Висновок. Дозволю собі знову процитувати роботу економістів, які чітко підкреслили важливий момент:

«Результаты нашего исследования демонстрируют наличие выраженной и устойчивой обратно пропорциональной зависимости между государственными расходами и ростом ВВП. Эта связь наличествует и для развитых стран, какими являются члены ОЭСР, и для целого ряда других (60 стран из второй выборки). В некоторых случаях снижающаяся доля государственных расходов в ВВП сопровождалась ускорением экономического роста. США следовали в фарватере общемировой тенденции последних десятилетий. Государственные расходы в этой стране выросли с 28,4% ВВП в 1960 году до 34,6% в 1996-м. За этот период среднегодовые темпы прироста американской экономики снизились с 4,4% в 1960-е годы до 1,9% в 1990-1996-м. Все эти примеры говорят об одном и том же: рост размеров государства снижает темпы экономического развития»[8].

Хочу наголосити, що коли Ви сплачуєте податки, то зменшуєте можливості свого споживання. Компанії, в свою чергу, отримують менше споживчого попиту і, як наслідок, не інвестують. Чиновники ж здебільшого займаються неефективними витратами (скандали на тендерах є по всьому світу), бо гроші, які вони отримують через податки, не залежать від їх діяльності, а наслідків за неефективність для них немає (доводить історія не тільки наша, але й багатьох держав). Існує також ще більше прикладів щодо неможливості чиновниками ефективно витрачати гроші через відсутність гнучкості та ініціативи в імперативній системі. Тому, в будь-якому разі, чим менша держава – тим сильніша економіка, а значить, і більше економічне зростання.

Джерела: 

1. Светонии. Тиберий, 32, 2. Пер. М.Л. Гаспарова.

2. Аммиан Марцеллин. Римская история, XVII, 3, 2-5. Пер. В. Ю. Кулаковского под ред. Л. Ю. Лукомского

3. Людвіг фон Мізес. Бюрократія.

4. https://polit.ru/article/2005/08/29/riches/

5. Людвіг фон Мізес. Лібералізм. С. 108.

6. https://polit.ru/article/2005/08/29/riches/

7. Там же.

8. Там же.

Поділитись: