Чи винен НБУ у інфляції 90-х? Емісія провокує інфляцію? Роль Росії.

Read More

В цій статті спробуємо розглянути деякі причини інфляції у 90-х, про які просто забули, та дізнатися, що провокує ринок збільшувати ціни. 

Також розглянемо, чи дійсно у всьому винен НБУ та ліві сили, чи може в гонитві за критикою ми лишаємо поза увагою деякі цікаві факти.

План статті:

1. Природа інфляції та загальні причини.

2. Збільшення кількості грошей в економіці = інфляція?

3. Імпорт (девальвація гривні) = інфляція?

4. Як Росія/СРСР спровокували українську інфляцію?

“Природа” інфляції

Загалом економічна наука виділяє багато «видів» інфляції, які відбуваються в ринкових чи планових економіках. 

Причини інфляції також різні, зокрема, одні вважають, що вона з’являється через надмірні дії уряду чи ЦБ – прихильником цієї теорії був Мілтон Фрідман, а інші вказують на багатофакторність її природи, де значну роль відіграють економічні шоки (наприклад, різкий злет ціни на сировину та імпорт – нафтова криза 70-х).

Ми з Вами не будемо заглиблюватись в теорії, а лише зафіксуємо, що інфляція – це зростання цін на товари чи послуги за певний строк (1 календарний рік або ж прогнозується на декілька наступних років). Також інфляцією можна назвати процес знецінення грошей, коли, умовно, декілька років тому Ви могли купити каву в Макдаці за 20 грн, а зараз – за 36 грн. Така зміна цін означає, що купівельна спроможність гривні знизилась.

Рівень інфляції вимірюють за допомогою спеціального індексу, в нього входять продуктові товари, одяг, послуги, енергія тощо. Відповідно, якщо ціни на продукти значно зросли, а, наприклад, на бензин та інші складові знизились, індекс покаже середнє значення.

Для прикладу, в США під час коронакризи (І квартал 2020 року) ціни на продукти зросли на 1.5%, а от ціни на бензин обвалилися на 20%. В індексі врахували й інші складові, тож в результаті середній рівень показав зростання інфляції на 0.3%.

В Україні індекс інфляції значною мірою складається саме з продуктового кошика, відповідно, його тиск часто призводить до викривлення даних (наприклад, частина продуктового кошика значно дешевшає влітку), також експертна спільнота має багато питань стосовно методології формування індексу. Проте на цьому ми зупинятись не будемо й одразу перейдемо до загальновідомих причин зростання цін.

Основні причини інфляції можуть бути такі (взяті найбільш поширені у медійному просторі та за частотою появи):

  • різке нарощування кількості грошей в економіці шляхом прямої емісії в економіку або монетизація державного боргу в значних масштабах (умовно, уряд вирішив надрукувати декілька сотень мільярдів гривень, що абсолютно нереально навіть в Україні). Також сюди можна додати дії уряду у фіскальній політиці тощо;
  • зміна цін на енергоносії – фактично, зростання цін на імпортний товар чи сировину, що є надзвичайно важливими для економіки (наприклад, ембарго на російську нафту та газ може спричинити зростання ціни в рази, що своєю чергою провокує інфляцію, бо бензин та газ стануть дорожчими). Відповідно, у виробників товарів зростуть витрати на логістику (перевезення), енергію (світло та опалення) і таке інше, що викличе вимушений ріст цін;
  • девальвація національної валюти через внутрішню кризу чи зміни умов на зовнішніх ринках.

Примітка: Я не зачіпаю питання дефіциту попиту чи пропозиції, бо говоримо про Україну.

Перед нами, по суті, три головні причини зростання цін в економіці. Проте одна з них не є такою однозначною як нам на здавалося раніше і про це ми поговоримо далі.

Збільшення кількості грошей в економіці = інфляція?

Кількісна теорія грошей, робота Фрідмана та багато інших академічних праць завжди стверджували, що зростання грошової маси = інфляція. Нагадаю, що грошова маса з підручника Пола Кругмана – це (цитата з “Економікс”): «(…) общая стоимость финансовых активов в экономике, которые рассматриваются как деньги» [1]. Формально можна сказати, що це всі гроші в економіці. Відповідно, коли люди беруть більше кредитів або коли Центральний банк монетизує борг, грошова маса збільшується. Згідно загальноприйнятої хибної теорії це є головною причиною виникнення інфляції. Умовно, грошова маса зросла на х%, отже й інфляція зросла на х%.

Однак з цим не згодні науковці Пол де Гроув та Магдалена Полан, які не тільки вивчили джерела, які відстоювали теорію взаємозалежності інфляції та грошової маси, але й провели власне дослідження. В ньому вони відсортували країни зі специфічною базою (країни з гіперінфляцією) та відносно стабільні держави (розвинені країни) та дійшли наступних висновків:

Ми піддали ці твердження (прим.: твердження залежності росту грошової маси та інфляції) емпіричним перевіркам на вибірці, що охоплює більшість країн світу за останні 30 років. По-перше, при аналізі ПОВНОЇ ВИБІРКИ країн ми виявляємо сильний позитивний зв’язок між довгостроковими темпами зростання грошової маси та інфляції. Однак це співвідношення не є пропорційним. Наш другий висновок полягає в тому, що цей зв’язок між інфляцією та зростанням грошової маси майже повністю обумовлений наявністю у вибірці країн з високою або гіперінфляційною динамікою. Зв’язок між інфляцією та зростанням грошової маси для країн з низькою інфляцією (в середньому менше 10% на рік протягом 30 років) є слабким, якщо не відсутнім. Однак ми також виявляємо, що відсутність пропорційності між зростанням грошової маси та інфляцією не пов’язана із систематичним взаємозвязком між зростанням грошової маси та ростом обсягів виробництва. Ми виявили, що в країнах з низькою інфляцією зростання грошової маси та зростання виробництва в довгостроковій перспективі незалежні [2].

Однак це не єдине дослідження, яке підкреслює цей факт – в іншому економісти фактично підтверджують думку своїх колег:

У своїй Нобелівській лекції Лукас (1996) стверджує, що точніших доказів цьому (прим.: залежності грошової маси та інфляції) в монетарній економіці не існує. Але докази аж ніяк не настільки чіткі, якщо з вибірки виключити країни з дуже високою інфляцією. Для країн з помірною інфляцією неспростовних доказів просто немає [3].

Примітка: Таких досліджень за останні роки проведено дуже багато, тому я не маю підстав сумніватись у висновках.

Звісно ці дослідження не говорять вмикати станок на повну – вони говорять, що розвиненим країнам (в це поняття входить набір факторів, як-от, здоровий платіжний баланс) немає сенсу контролювати регуляторними методами нарощування кількості грошей в економіці, коли банки кредитують економіку. Умовно, економіка сама балансує свій попит/виробництво/ціни, коли залучає додаткові кредитні ресурси, збільшуючи кількість грошей в економіці.

Для нас результати цих досліджень говорять, що період стабільної низької інфляції в ЄС та США є природним і нові методи, які впроваджують зокрема в ЄС та США не несуть загрози (згадуємо минулу статтю Банку Англії). Звісно, інфляція є й дослідники не стверджують, що збільшення грошей зовсім ніяк не впливає – вони лише дають привід звернути увагу на те, що зміни цін на ресурси, економічні шоки і таке інше вагоміше впливають на інфляцію, ніж видача нового кредиту Вашому сусіду. 

Відповідно, навіть якщо ми говоримо про Україну, не завжди є чіткий взаємозв’язок між збільшенням грошової маси та інфляцією, але це вже питання до вітчизняних академічних досліджень.

Імпорт (курс) = інфляція

Імпорт часто стає головним драйвером інфляції через падіння курсу гривні до долара. Наприклад, саме на падіння курсу та зростання тарифів звертав увагу НБУ (джерела: інфляційні звіти НБУ за 2015-2016 роки), коли називав  причини інфляції під час кризи у 2014-2015:

  • у 2014 році (24.9%) – девальвація гривні;
  • у 2015 році (43.3%) – одним з головних факторів стало зростання тарифів на комунальні послуги та девальвація гривні (зростання курсу долара).

Як так вийшло, що девальвація гривні запустила таку скажену інфляцію? Досить просто – наша економіка не є промисловою, вона здебільшого аграрна (+ експорт металургії, здебільшого сировинний), тобто з 1991 року у нас сталися докорінні зміни у структурі ВВП. Здебільшого всі негативні наслідки були спровоковані низькою компетентністю бюрократії, але не про це зараз мова. Суть в тому, що ми імпортуємо все й особливо – фактори виробництва, починаючи від верстатів і завершуючи деякою сировиною. На додачу, у нас повна енергетична залежність від північного сусіда. Відповідно, коли гривня почала втрачати свою вартість, ціни на імпорт злетіли вгору та підприємствам нічого не залишалось, окрім як збільшувати ціни. Ще одним фактором, звісно, виступив той самий одяг, техніка тощо, які мають повністю іноземне походження. 

Допоки наша економіка настільки залежить від імпорту та курсу, у нас завжди будуть проблеми з інфляцією, особливо, якщо в світі виникають певні шоки. Звісно, воно має й зворотній ефект, наприклад, падіння цін на газ та нафту під час коронакризи призвело до зниження цін як на комунальні платежі, так і для підприємств. В результаті, українська інфляція була вкрай низькою під час кризи, а курс – відносно стабільним. 

Що тут варто розуміти? Під час зростання курсу зростатимуть ціни, зростатиме інфляція й НБУ тут нічого вдіяти не може. Щоб позбутись цього прокляття, необхідно, щоб в України з’явилася нарешті експортна стратегія, а я нагадаю, що всі країни економічного дива були експортоорієнтовані. Однак замість цього в нашій системі неефективна бюрократія й надалі полює на бізнес, витісняючи його з держави.

Як Росія/СРСР спровокували українську гіперінфляцію?

Нагадаю, що у 1992 році інфляція склала 2 000%, у 1993 році був встановлений рекорд в 10 156%, у 1994 році – 401% і потім пішла на спад. Які ж причини цієї скаженої інфляції? На це питання спробуємо знайти відповідь далі.

Сьогодні деякі російські та навіть українські ресурси в інфляції 90-х звинувачують НБУ та лівий уряд, який стояв на чолі України. При цьому вони майже повністю ігнорують той факт, що далеко не НБУ та «лівий» уряд домоглися 10к% інфляції, а зовсім інший гравець. Так, цим гравцем є РФ, але не демонізація «брата» є метою цього розділу, бо, по суті, у жодної держави у світі немає «братів» чи «сестер» – є тільки економічні та політичні інтереси.

Проте, перед тим, як зануритись у «дивовижні» умови 90-х, згадаємо, наскільки важлива роль енергетики в економіці. Простими словами, сьогодні, щоб доставити якійсь товар чи навіть його створити, Вам потрібна енергія й нею виступає газ та нафта. 

Як реагує економіка, коли ціни на паливо та газ різко зростають? Досить просто – зростанням цін на всі товари та послуги й автоматично інфляцією. У 1973 році арабські країни наклали ембарго на поставку нафти до країн Заходу (через підтримку тими Ізраїлю) й інфляція злетіла до 10-20% на рік (США у 1974 – 11.04%, Франція – 13,6%, Британія – 16.04%). Однак тут ще треба зазначити, що ціна зросла всього у 4 рази, а інфляція підскочила в деяких країнах у 3-4 рази. А якби ціни на нафту зросли не в 4 рази, а, скажімо, в 10? Можна тільки уявити обсяги інфляції в США. Я не зупинятимусь детально на тому, що після цього почалась економічна криза, стагфляція (зростання цін та безробіття) і як негативно на економіку в цілому вплинули ті події – я лише зазначу, що одна з найсильніших економік – а саме США – у 1972 році мала 3.2% інфляції.

А тепер повертаємось до України зразка Української Радянської Соціалістичної Республіки. В той час ще до реформ президента М. С. Горбачова енергія постачалась в УРСР за таким принципом:

Держплан СРСР встановлює короткострокові та/чи довгострокові плани, на їхній основі підприємства отримують замовлення та створюють свої товари. Наприклад, Антонову (будував колись літаки в Україні) треба поставити до Владивостока 10 літаків, відповідно, під виконання цього замовлення інші підприємства отримують зобов’язання надати Антонову необхідну кількість сировини чи якихось комплектуючих. Відповідно, Міністерство енергетики СРСР згідно із планом зобов’язувало попередника Газпрому, надати газ та паливо для Антонова. Все відбувалося в автоматичному режимі, умовно: план ухвалено – план розіслано виконавцям – процес пішов. 

В чому головна фішка планової системи? В тому, що підприємства не домовлялись між собою про постачання тих чи інших комплектуючих чи товарів, чи навіть не купляли газ та нафту самостійно. Все це робили за них Міністерства чи Держплан СРСР та міністерства республік, звісно, деякі вольності в добу «Косигінських реформ» та «Перебудови» були, але принцип не змінювався. 

Складність системи була настільки великою, що навіть, якщо, умовно, побудова тих 10 літаків була невигідна з ринкової точки зору, Держплан все одно міг зобов’язати виконати це замовлення. Відповідно, в СРСР не було зв’язку між рентабельністю та ціною витрачених ресурсів. Це не є чимось дивним – так працювала планова система.

Більш детально у спеціальному циклі про економіку СРСР: https://konkretyka.net/category/taxes-history-ukr/srsr

Класичним прикладом ставлення СРСР до енергоефективності є цементна галузь України. Вона побудована на мокрому принципі створення цементу. В світі існує як мінімум три способи: мокрий (неенергоефективний), сухий (енергоефективний) та комбінований. Оскільки для сухого необхідно було витратити більше часу на створення технології, в Держплані пішли простим шляхом та просто залили галузь дешевою енергією (у 60-х та 70-х СРСР знайшов величезні поклади газу та нафти). На той момент на внутрішньому ринку СРСР газ та нафта вважалися дешевими, бо запасів було багато, відповідно, вони не особливо переймалися економією ресурсів (звісно, не завжди, але загалом такий принцип був головним).

В результаті, економіка України станом на 1991 рік була повністю на ручному управлінні та абсолютно неенергоефективною, бо для СРСР ці ресурси були дешеві. І тут 25.12.1991 президент СРСР М. С. Горбачов заявляє: «Я припиняю свою діяльність на посту президента СРСР». Після цього дня армія перейшла під контроль вже незалежних держав*. 

Примітка: На щастя, тут треба віддати шану, що останній президент Радянського союзу не використав силу проти України й не тримався за свою владу, визнавши нову реальність. Хоча тут треба ще додати, що партійна номенклатура, яка прийшла до влади в незалежних країнах, керувалася далеко не ідейними принципами. 

Стаття про М.С. Горбачова та його перебудову: https://konkretyka.net/taxes-history-ukr/myhajlo-sergijovych-gorbachov-perebudova.html

З усім тим, саме з цього дня розпочався процес становлення ринкових відносин між колишніми республіками. Ціни у 1992 році були фактично відпущені і тут, як то кажуть, почалось. В червні 1993 року Україна та РФ підписують договір (Документ 643_051), в якому йдеться:

Стаття 2: Ціни на природний газ, що поставляється з Російської Федерації споживачам України, встановлюються до 1 червня 1993 р. у розмірі 15600 карбованців за 1000 м3, а з 1 червня 1993 р. встановлюється ціна у розмірі 42000 карбованців за 1000 м3 з приведенням її до 1 грудня 1993 р. до 80 доларів США*.

*Примітка: Зростання в рази, і це без урахуванням дешевої вартості енергії в часи СРСР, на якій було побудовано всю українську економіку.

У лютому 1994 року (документ 643_067) ціна була зафіксована на рівні 50$:

Стаття 11: Розрахунки за газ і послуги щодо його транзиту та збереження здійснюються на підставі взаємно погоджених цін у доларах США.

Тобто майже моментально Газпром почав встановлювати ринкові чи дещо дисконтні ціни для України. На додачу, підприємства, які до цього часу жили тільки в плановій системі, були змушені самостійно шукати замовників.

А тепер уявіть, які можуть бути замовники, коли вся економіка завалюється, ціни тепер формує ринок, відповідно, усі ланцюги виробництва треба переглядати (до речі, Захід, або “нові брати” тоді просто спостерігали й не втручалися, як то було з Кореєю, Тайванем, Ізраїлем чи Японією), а всі споживачі, які отримували продукцію в часи СРСР, збанкрутіли або стали неплатоспроможними. В результаті, Україна іноді розрахувалась за газ стратегічними надзвуковими бомбардувальниками (у 1999-2000 за газовий борг). Фактично, промисловість й тим паче електроніка почала розвалюватись. При цьому зазначу – попри те, що електроніка України (завод Родон, Київський “хаб” електроніки, заводи зі створення кремнію тощо) відставала, але це відставання вимірювалось навіть згідно звітів ЦРУ у 5-10 років [4], залежно від напрямку. Однак нагадаю, що Сінгапур чи Корея відставали на століття коли починали… Відповідно, за наявності стратегії та плавного переходу до ринку ми могли б зберегти принаймні частину високотехнологічної промисловості.

Проте повертаємось до газу. Він одразу став проблемою, бо ми споживали понад 50-60 млрд м3 на рік. Це астрономічна цифра (сьогодні 29 млрд. за даними Нафтогазу), бо всього в Західну Європу РФ постачала 117 млрд м3 [5]. Не дивно, що уряд України одразу пішов в мінус вже у 1992 році:

Правительство Российской Федерации дает согласие на увеличение в ноябре текущего года Центральным банком Российской Федерацией размера технического кредита по корреспондентскому счету Национального банка Украины до 227 млрд. рублей [6].

Нафта також почала реалізовуватись по ринкових цінах і це ми вже бачимо у договорі між Україної та РФ (документ 643_118):

Стаття 2: Нафта до кінця 1993 року по 80 дол, з 1994 року по 100 дол.

Проте, незважаючи на домовленності, криза почала знищувати виробництва в Україні, і вже в серпні 1993 року Газпром припиняє поставки газу до України через перевищення боргу (пізніше поновив). В результаті, усі 90-ті роки ми системно були в боргах, бо за деякими оцінками з моменту розвалу СРСР ціна на газ для нас зросла в 100 разів, а на нафту – у 300 разів [7]. А тепер згадайте історію США та їхню інфляцію після зростання вартості нафти у 4 рази. І це я ще не згадую їхню енергоефективність (попри суттєву різницю в часі).

Навіть якщо припустити, що ціни зросли не в сотні разів (важко виміряти ринкову ціну в СРСР для українських підприємств), а в десятки, це не змінює ситуацію, бо в економіці були розвалені усі ланцюги. Ще раз нагадую умови:

  • майже усі ланцюги в економіці були порушені, як наслідок, падіння ВВП в рази;
  • підприємства не мали доступу до ринків збуту своїх товарів (або впав попит) і, як наслідок, скорочували випуск або закривались;
  • ціни стали ринковими на всю сировину, як наслідок, собівартість товарів зросла.

Тобто умови, в яких опинилась Україна під час кризи 90-х, і зростання цін на енергію відрізняються від США 70-х в космічному масштабі. Україна пережила цінові шоки на зовнішніх ринках, “шокову терапію” (відпустили ціни), зарегульовану економіку, високі податки, нагадаю слова Кучми «з 1 карбованця 82 копійки забирають» [8].

Відтак абсолютно не дивно, чому інфляція вимірювалась у масштабах 2к% і 10к%. Звісно, НБУ друкував гроші, фінансуючи дефіцит, але в тих умовах, коли штучні радянські ціни змінились на ринкові, його дії не мали такого космічного ефекту, як це описують ЗМІ чи росіяни. На додачу, звинувачення лівого уряду, який фіксував ціни чи не вводив ринкові ціни на газ для населення, виглядають зовсім дивними, бо в умовах тотального краху підвищення тиску на гаманець населення тільки провокує деструктивні рухи (сепаратизм).

Важко зрозуміти прихильників звинувачення у всьому, що тоді сталось, НБУ та “лівого уряду”, бо саме відпуск цін та прихована інфляція товарів, яка жила в СРСР останні 5-7 років, є головною причиною скаженої гіперінфляції. По суті, ті, що створювали без урахування ринкової логіки, після запровадження вільних цін та космічного росту енергії моментально роздмухали вартість всього в економіці. Особливо дивно читати, коли говорять, що в РФ інфляція була менша через “геній Гайдара”, але всі забувають, що і ціни на газ для економіки там були в рази менші, поки їхні чиновники не усвідомили, що продаж нафти та газу це єдиний простий спосіб монетизації влади (зростання цін в середині 90-х для промисловості). Тому порівнювати енергетично залежну Україну і події 90-х з умовами РФ абсурдно, а звинувачувати в усьому НБУ та лівий уряд – тим паче.

Висновок. Інфляція в Україні в багатьох випадках провокується зростанням цін на імпорт (через слабкість курсу) – це можуть бути газ, нафта й інші цінові шоки. Монетизація боргу чи збільшення грошової маси не завжди є автоматичним збудником інфляції, що доведено у дослідженнях. На жаль, Україна не є розвиненою економікою і значно залежить від імпорту, відповідно, радикальне втручання у пропозицію грошей з боку НБУ може спровокувати зростання курсу та інфляцію, але не може бути основним чинником.

Інфляція 90-х у багатьох своїх проявах була спровокована саме зростанням цін на енергію та ціновими шоками, розривами промислових ланцюгів та втратою ринків збуту. НБУ та лівий уряд завдали удару по стабільності, але він не носив характеру торнадо, якого завдало зростання цін на газ чи нафту для такої енергетично неефективної економіки, якою тоді була Україна.

Джерела:

1. Пол Кругман. Экономикс. Питер. 2011. С. 774

2. Paul De Grauwe. Magdalena Polan. Is Inflation Always and Everywhere a Monetary Phenomenon?. 2005.

3. Pedro Teles, Harald Uhlig, João Valle e Azevedo. Is Quantity Theory Still Alive?. 2016.

4. CIA. The Soviet Microelectronics industry: Hitting a Technology Barrier. 1989.

5. Энергетическая политика России обзор 2002. С. 165-167

6. Соглашение об обязательствах правительств Российской Федерации и Украины, связанных с гарантиями обеспеченности и погашения банковского технического кредита от 02.11.1992 г.

7. Голюк В.Я. Подвальна В.В. Аналіз динаміки та причин інфляції в Україні у 1991-2016 рр. 

8. https://youtu.be/7u57nbuLHvA?t=177

Share: